Прохідне – мала батьківщина лауреата Національної премії ім.Т.Г. Шевченка Петра Скунця. Саме тут народився і ріс геній поетичного слова, аристократ волелюбного духу, справжній патріот України. Одна з вулиць названа його іменем. Нині тут проживає лише сестра поета Василина.

Прохідне тягнеться понад 5 км, маючи майже півтори сотні обійсть, що утричі більше за Дешево. Відмінністьє і у побуті. Прохіднянці заможніші – це виразно підкреслюється новозбудованими помешканнями на місці ферм та інших споруд колишнього колгоспу – такий собі елітний масив за місцевими мірками. Чим далі, то достаток тьмяніє. Особливою скромністю вирізняються будинки, розташовані там, де підйом на перевал. Гірські груні в урочищі Заверхнянська Кичера теж помережані скромними оселями на значній віддалі одна від одної. Ця місцевість з радянських часів підпорядковується Синевирській сільраді. Підлеглість парадоксальна, бо горянам куди вигідніше було б за всіляких потреб добиратися до органу місцевого самоврядування у Міжгір’я, ніж у село над Тереблею. Важко чимчикувати через високий перевал пенсіонерам, а ще дорогою можна зустрітися з вовком. Щоправда, тутешні синевирці вже звикли себе вважати міжгірцями, чи пак дешевлянами або прохіднянами, з котрими межують у добросусідстві.

А найтісніше колись їх єднала у цій ущелині гір ґрунтова дорога, котра сполучала села Ріки і Тереблі. У 70-і роки минулого століття їй на заміну з’явився асфальтний шлях. Через хребет Синевирського перевалу, але вже в іншому місці теж пролягає шлях Волівчиком. Остання путь явно безпечніша для руху, але нині важкопрохідна через зсуви. Є непогана ідея підремонтувати давню стезю, щоб нею з вітерцем гасали квадроциклісти та велосипедисти.

Дорога і справді є проблемою місцевого люду. Підтоптаний манівець необхідно капітально підлатати, бо ним курсують маршрутний та шкільний автобуси. Серйозні проблеми є і з електропостачанням – світло часто "сліпне" через гнилі опори та слабопотужний трансформатор. Не завадило б зміцнити берегоукріпленням в’юнистий потічок, котрий за повені може завдати підступного удару подвір’ям селян.

За мандрівки околицею неждано зустрічаємо на мотоциклі 83-річного Івана Чупа (на фото), колишнього бригадира-будівельника Міжгірського лісокомбінату. Нині тримає корову, теля, має пасіку. Походження назви "Дешево" корінний житель пояснив тим, що в давнину сюди здалеку зганяли худобу, бо її випас обходився дешево. Аналогічно трактують і назву Прохідного, яким проходила дорога, котрою із Синевира, Негрівця вели маржину на торг у Волове. Колись тут було повно худоби, а тепер – як кіт наплакав. Ще з два-три десятки років тому тутешні газди випасали понад тисячу овець, навесні проводили аж два мішаня і сполучали їх у єдину громадську отару. Нині ж навряд чи й дві сотні назбирається. Явно поменшало корів – кругом вершки з нескошеною травою. І все-таки приємно здивував приватний підприємець Олександр Піфко, котрий недільного дня на толоці скотарив із двома коровами і нагадав: хата без хліва – що газда без хліба. Тримають худобу і працелюбні сім’ї Василя Бундзяка, Марії Маслей, Ганни Биби...

Нині почали з’являтися форельні господарства – біля прозорого гірського русла акуратні ставки-рибники облаштували Микола Цімбота, Василь Гаштур. Останній має і кузню. А 52-річний Іван Дурневич (на фото) у себе в Дешеві неподалік будинку зберігає валило, яке змайстрував ще його дід Федір. Білосніжно-золотистими після купання у ньому стають речі з вовни, килими і доріжки, які привозять сюди навіть із Лозянського і Синевира.

Має цей житловий уламок райцентру і своїх майстрів. Петро Звірич – стельмах, чинить колеса до возів, виготовляє куделі, веретена. Шкода лише, що 85-літньому кустарю дошкуляють хвороби, а передати секрети ремесла нікому. Столяр з великої літери і його земляк – 80-річний Дмитро Пилипчинець, родич літератора Петра Скунця. Його сини добре знаються у різьбі по дереву, розмальовують церкви.

З шаною відгукуються односельчани і про листоношу Марію Рущак та свою рятівницю Анночку – завідуючу місцевим ФАПом Ганну Рущак. Згадували добрим словом і Рущака Михайла Григоровича, директора Міжгірського будівельно-деревообробного підприємства, тутешнього вихідця, який сприяв газифікації їхньої місцини.

Славиться край і трьома цілющими мінеральними джерелами. Біля одного з них у затишному урочищі Квасівський Університет "Україна" будує турбазу "Петрівська слобода".

Василь Пилипчинець, Міжгірщина