Солотвино (Солотвин, колишні назви: Акнаслатина. Слатинські Доли) - селище міського типу Тячівського району Закарпатської області, розташоване в Мармароській котловині на правому березі Тиси.
Засноване у 13 ст.
Населення - 8 900 меш. (2004) — румуни, угорці й українці.
Селище Солотвино знаходиться між Раховом та Тячевом (автотраса Р03) на березі Тиси на висоті 292 м, через нього проходить автомобільна траса Ужгород - Рахів, є залізничний вокзал. Можна також добратися маршруткою з Ужгорода або з Ясині. У Солотвино знаходиться оригінальний музей солекопів.
Видобуток солі розпочався ще з часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н. е.). В деяких шахтах були знайдені римські монети ІІ -IV століть н. е.
У грамоті угорського короля Владислава згадується, що в 1360 році волоський воєвода Драгуш одержав у своє володіння декілька сіл Мараморощини, в тому числі й Солотвино.
Саме із сіллю пов’язана історія виникнення та розвитку цього населеного пункту. В середні віки Солотвино було основним постачальником солі до країн Західної Європи. Сіль туди доставляли т. зв. Соляним шляхом. У ті часи уздовж цього шляху було побудовано левову частку всіх замків Закарпаття.
Систематичний видобуток солі був налагоджений із другої половини 18 ст. Соляні шахти у той час були найціннішим скарбом краю і приносили найбільший дохід угорському урядові. В соляних копальнях крім закріпачених селян працювали також засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів значною мірою залежало від розвитку способів видобутку солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т. зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140-150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв'язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених із мотузок або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб видобутку солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у XVI — першій половині XVII століття здійснювалося теж примітивними способами. Основними знаряддями праці солекопа були: молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, ноша і мішок.
У 1498 році в історії Марамороша сталася цікава подія — страйк солекопів. Король Владислав ІІ Ягелон змушений був призначити солекопам тверду плату й пенсію вдовам загиблих. За кожні 5 добутих шматків кам’яної солі шахтарі отримували 5 динарів; для купівлі одежі вони отримували 100 кусків кам’яної солі на рік, а також звільнялися від низки королівських податей. Солекопи мали право вибирати свого старосту й радників, у чому вони прирівнювались до прав мешканців міст. Крім того, їм були призначені додаткові надбавки на Різдво, Пасху й інші свята. Наприклад, мараморошським солекопам королівські чиновники протягом одного року передали 4 діжки вина, 4 вола і 400 хлібин. Старости отримували кожен рік 500 шматків солі. Але жадібні чиновники нерідко привласнювали собі те, що належало солекопам. Коли зловживання чиновників дійшло до краю, солекопи на знак протесту перестали працювати й покинули Солотвино. Рудні завмерли, а це призводило до великих збитків для казни.
Після тривалих переговорів, які відбулися в Тячеві, був укладений договір, згідно якого бургграф (кастелян) Хустського замку разом із королівським ішаном (жупаном) Марамороша зобов'язувались не карати шахтарів за припинення роботи, а в майбутньому строго дотримуватись усіх прав шахтарів. Старости й радники всіх п'яти коронних міст звернулися до шахтарів із проханням відновити роботи. Так закінчився перший страйк шахтарів Мараморошських соляних копалень, який, можливо, взагалі був першим виступом робітників Центральної Європи на захист своїх прав.
За Австро-Угорщини Солотвинська соляна рудня складалася з 8 шахт, пізніше діяли три. Запаси солі — 30 млн тон, річний видобуток 1970 — 451 000 (10% продукції УРСР; 1960 — 326 000) т.; головна продукція: сіль кухонна у пакунках, сіль йодова, сіль-лизунець, сіль у брикетах.
В околицях Солотвина є городище з 2-1 ст. до н. е.
Галерея
Усе десятитисячне селище розташоване на величезному
підземному моноліті кам'яної солі. Ба більше, соляний щит тягнеться аж до Хуста
— на десятки кілометрів. Пояснення цьому просте: в доісторичні часи тут буяло
Карпатське море. Й археологи підтверджують це відбитками риб та морських тварин
у соляних брилах.
Зараз більшість шахт закинуті, одиниці використовуються в лікувальних цілях (лікування захворювань дихальних шляхів). Це - так званий метод спеліотерапії - використання мікроклімату шахти на глибині біля 300 м. Тут повітря в 10 раз чистіше, ніж на поверхні, і насичене біологічно активним аерозолем хлориду натрію (солі), що дає лікувальний ефект.
Через підтоплення були закриті сім солотвинських шахт. Їх просто знищила вода. В тому числі й знамениту «Кунегунду», до якої спускався сам австрійський імператор Франц-Йосиф І. Тому, коли в соляній шахті починала десь крапати вода, — це вже був аврал.
Не Ужгород чи Мукачеве мали першу каналізацію, а саме Солотвино. Все селище було оточене кількома десятками водокачок, які постійно відкачували воду з-під землі і направляли її бетонними руслами подалі — в Тису. Завдяки солевидобутку селище процвітало.
Тепер на місці історичного центру — пустир. Австрійська та чеська педантичність змінилася радянським безладдям. Шахти почала розмивати вода. Їх закривали і засипали землею, якщо вони не провалювалися самі. Гордість Солотвино — стародавній центр шахтарського містечка з будинком управління, водолікарнею, парком, каплицею в 1970-х роках змушені були повністю знести, бо він опинився в небезпечній зоні, поруч із затопленими шахтами. Тепер на місці історичного центру — пустир, завалений сміттям та обставлений табличками «Небезпечно».
Деяка інформація взята звідси: http://www.umoloda.kiev.ua/regions/74/219/0/30088/ Фотографії: Сукач Максим.
Солотвино як лікувально-оздоровчий курорт
|
Дитячі палати розміщені окремо - на іншому боці. Шахта №9 оснащена вентиляційною системою, що забезпечує провітрювання лікарняних палат, водопроводом та каналізацією, електроосвітлюванням, телефонним зв'язком. Для віруючих усіх християнських конфесій побудована капличка. Щороку на Різдво або на Великдень тут відправляють літургію. Для повного курсу лікування потрібно пройти 18-22 сеанси спелеотерапії упродовж 24-26 днів. І як результат у 80-85% дітей і 90-95% дорослих наступає стійка ремісія - хвороба відступає на рік-два а то й більше. А малим дітям після кількох лікувальних курсів можна позбутися бронхіальної астми назавжди.
Кілька мільйонів років тому на цьому місці був океан чи велике глибоке море, яке згодом перетворилося на соляний пласт. Коли росли наймолодші в Європі гори Карпати, вони видавили цей соляний прошарок і зробили його куполоподібним. Протяжність цього куполоподібного соляного масиву в Закарпатті — 85 кілометрів, далі він тягнеться через Польщу і аж до Середземного моря. А товщина його різна, приміром, на шахті №9 - 280 метрів придатного для лікування соляного прошарку, але він тягнеться ще впродовж двох кілометрів. Тому в 1976 році була збудована Українська Алергологічна лікарня (тоді - Республіканська алергологічна лікарня) на 260 ліжок. Вона мала всесоюзне призначення, і місця були поділені між республіками. Наприклад, Прибалтика мала одну дорослу та одну дитячу путівку на лікувальний курс, Казахстан - по чотири, Росія - десять тих і тих. Нині протягом року лікарня приймає біля 3000 хворих, із них - 1000 дітей звідусіль - із України, Росії, Німеччини, Угорщини, Ізраїлю, Словаччини і може вмістити 260 хворих у люксах, напівлюксах і звичайних палатах. Щоправда, у літні місяці буває переповнення, тому за путівками треба звертатися завчасно, тобто зв'язуватись із нами за місяць на зимовий заїзд і за три місяці - на літній. Тут на місці проводять дослідження і призначають лікування, враховуючи супутні захворювання.
Місцеві лікарі
застосовують медикаментозне та немедикаментозне лікування, серед останнього -
фітотерапія, елетролікування, магнітотерапія, голкорефлексотерапія,
електроакупунктура, лазеротерапія, вібромасаж, лікувальна фізкультура.
Лікарня має три терапевтичних відділення для дорослих, дитяче відділення,
палати інтенсивної терапії та реанімації, рентгенівський, стоматологічний та
алергологічний кабінети, ЛОР - кабінет, лабораторно-діагностичне відділення,
кабінети функціональної діагностики, фізіотерапевтичне відділення з кабінетом
голкорефлексотерапії, зали лікувальної терапії. Медики та науковці
Української Алергологічної лікарні проводять експерименти у лікуванні інших
недуг. Зокрема, допомагають при шкірних алергічних хворобах - мікроклімат
шахт лікує різновиду алергію. А шкірні алергічні хвороби - це в основному
харчова алергія. http://www.verhovina.com.ua/?path=202/216&obj=598 Історія виникнення Солотвинських озер почалася з моменту запуску соляної шахти у 1902 році. Шахта провалилася на 20 метрів, утворивши котловину, заповнену водою. Так з’явилося озеро Кунігунда. Згодом стали з’являтися й інші озера. Ніні у Солотвині є кілька озер: з прісною водою, із солоною водою і з йодованою. Якщо солоні озера корисні всім, то в йодованій воді далеко не кожному можна купатися. Тут не зашкодить консультація досвідчених фахівців. Розчин солотвинських солоних озер належить до високомінералізованих (30-32 г/л), слабколужних, хлоридно-натрієвих лікувальних вод. У солоному розчині і палаговій грязі присутні рідкісні елементи: силіцій, цезій, бром, фтор, рубідій. |
Зараз Солотвино відоме,
передусім, як лікувально – оздоровчий курорт. З 1968 тут практикують
лікування астми та інших захворювань дихальних шляхів у с
Піднімаємося на
поверхню і йдемо у приміщення Української Алергологічної лікані. У головного
лікаря Ярослава Васильовича Чонки цікавимося історією створення закладу. Ідея
лікувати хворих на бронхіальну астму та алергічні захворювання дихальних
шляхів у соляних підземеллях уперше виникла у поляків. Було помічено, що
серед працівників шахт немає хворих на астму і туберкульоз. У 1959 році у
штольні, підземній проходці міста Велички, що біля Кракова, почали лікування
на глибині 200 метрів. А в жовтні 1968 року цю методику вирішили впровадити у
закарпатському містечку Солотвино, поставивши перші ліжка теж на глибині 200
метрів.
Протипоказана спелеотерапія
хворим на ішемічну хворобу серця, гіпертонію, захворювання нирок і
центральної нервової системи з порушенням церебрального крово- і лімфообігу.
Вони допомогли також вже 250 пацієнтам із опіками - в
асептичному середовищі добре загоюються рани і розсмоктуються рубці. Бо
опікова хвороба, за словами головного лікаря Ярослава Васильовича Чонки, -
алергія до власних пошкоджених тканин, внаслідок чого утворюються величезні
грубі рубці. Також вода соляних озер, що зовсім неподалік від Української
Алергологічної лікарні та підпорядковані їй, лікує псоріаз, шкірні та
суглобні захворювання, простудні хвороби у дітей. Своїми лікувальними властивостями
озера перевершують навіть знамените Мертве море... У них настільки високий
вміст солі, що людина не потопає, а вийшовши з води, навіть після сухого
витирання сіль залишається на шкірі і лікувально діє, глибоко очищуючи пори.
Сюди, на соляні озера, можна приїжджати, звісно, тільки влітку».
Щорічно влітку до Солотвино приїжджає багато туристів, щоб
полежати в солоних озерах, куди ропа (насичена солями вода) потрапляє
безпосередньо з шахти. Найбільшим із солоних озер Солотвино є озеро Кунігунда,
глибина якого становить 1 - 8
м., а площа поверхні 800 м. Озеро міститьСолений розчин і палагові грязі дають позитивний ефект при лікуванні серцево-судинної системи, залишкових явищ флебітів та тромбофлебітів, органів рухового апарату, нервової системи, урологічних захворювань, псоріазу, шкірних, жіночих, чоловічих проблем, радикуліту, ревматизму, артриту, бронхіту, астми, алергії.
Спелеотерапія — один із методів немедикаментозної реабілітації і лікування захворювань органів дихання, в основі якого лежить використання мікроклімату підземних об'єктів (соляних шахт і карстових печер).
