Озеро Синєвир

Озеро Синєвир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом національного парку і є однією з візитівок Українських Карпат. Синєвирське озеро (Синєвир) — найвідоміше і найбільше озеро в Українських Карпатах (Міжгірський район Закарпатської області), розташоване у верхів'ях річки Тереблі. Площа його водного дзеркала близько 7 гектарів. Живлять озеро струмки. Відтік води перегороджує гірський обвал, в основі якого просочується вода, утворюючи потік, що впадає в Тереблю.

Синєвир знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря. Середня глибина озера — 10-12 метрів, максимальна — 24 метри. Озеро утворилося у післяльодовиковий період приблизно 10-11 тисяч років тому в внаслідок потужного зсуву, викликаного землетрусом.

Для того, щоб побачити своїми очима це карпатське диво, слід здолати 32 км. мальовничої дороги від закарпатського районного центру Міжгір'я. Спочатку дорога лежить уздовж потоку Воловець, а після крутого повороту праворуч – лише вгору серед урвищ і ущелин Синєвирського перевалу (більше 800 м над рівнем моря). Зупиніться на вершині, щоб роззирнутися довкола на синьо-зелену далечінь. На заході видніє гряда Боржавських полонин, на південь тягнеться хребет Овчарський Верх, на південному сході височіє гора Стримба (1719), а на півночі – гора Кам'янка (1578). Десь далеко внизу розсипаним перловим намистом видніються хати села Синєвир із блакитною ниточкою річки Теребля. Тут безліч штучних перепадів, що створюють прекрасні умови для вирощування рибного делікатесу – форелі.

Уздовж усе більш вужчої і бурхливої Тереблі і лежить дорога до озера Синєвир. Позаду залишається село Синєвирська Поляна з дерев'яною церквою Покровською (XVIII ст.). Ще 4 кілометри вгору за течією – і видно корпуси турбази «Синєвир». Півтора кілометри дороги, що залишилося здолати - це заповідно-мисливське господарство, повне рідкісних рослин і тварин. За деревами вже видно відблиски на чистій воді.

У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна і струмкова. Довколишній пейзаж вирізняється надзвичайною мальовничістю і величністю. Прямовисні схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких складає 140-160 років, спадають просто до водної поверхні. Посередині ж озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець. Тому озеро Синєвир ще називають Морським оком. Із висоти пташиного лету озеро нагадує око, а ялини і смереки на березі – пухнасті вії. Вставши на острівець, не забудьте загадати найзаповітніше бажання. За легендою, Синєвир може подарувати кохання, треба лише дуже попросити про це. А закохані, які побувають тут, ніколи в житті не розлучаться і разом житимуть довго і щасливо.

Хоча історія і сумна...

...Колись ці гори належали багатому графові, і верховинці були вимушені працювати на нього. У графа була красуня-донька Синь. Дівчину звали так, тому що в її очах була вся синь бездонного карпатського піднебіння. Одного дня багач вирішив перевірити, як його лісоруби працюють у горах. Синь прохала батька взяти її із собою. Поки граф перевіряв роботу, дівчина збирала гірські запашні трави і квіти. І ось до її слуху донеслися прекрасні звуки. Такої музики Синь не чула ніколи. Доньці графа здалося, що в цій дивній мелодії кожен звук плаче лише по ній і втішає її серце. Синь, як заворожена, йшла на переливи сопілки і побачила, звичайно ж, його.

Вир, так звали пастуха-музику, полюбив прекрасну Синь. І здавалося, що навіть Карпатські гори не міцніші за кохання Сині і Вира. Але граф, дізнавшись про це, розгнівався і заборонив молодим бачитися.

За наказом графа його слуги зіштовхнули хлопця з гори кам’яною брилою. Не встиг Вир дограти свої прекрасній мелодії...

Але ж хіба знайдуться сили, здатні погасити вогонь кохання? Дізнавшись про страшну звістку, помчала Синь до того місця, де загинув коханий. Лилися дівочі сльози і день, і ніч, поки не затопили всю галявину. Але й тоді дівчина не відійшла від коханого. Ось уже край озера сліз досяг блакитних очей Сині, але дівчина лише сильніше обійняла тіло коханого. Так Синь і Вир виявилися навіки разом похованими в озері сліз.

На природному півострові озера закарпатськими майстрами Іваном Бровдієм і Михайлом Санічем у 1983 році була створена скульптурна група «Синь і Вир» Тридцятитонний монумент вирізаний із червоного дерева. Вдивляються у води озера обличчя закоханих...

Максимальна глибина озера біля самого острова-зіниці — 44 метри. Саме там, за легендою, спочивають незчисленні скарби татар, яких верховинці загнали в гори.

На Синєвирі варто пробути цілісінький день, а то і ніч. Із кожною хвилиною озеро міняється від ніжно блакитного до насичено синього. У глуху ніч озеро може здатися чорною дірою, яка манить до себе. Висота 989 м нагадує про себе вечірньою прохолодою. Тут середня температура липня від +5 до +8°С, а січня від –5 до –9°С. Температура води рідко прогрівається більше ніж до +11°С.

Синєвирский парк тягнеться із Заходу на Схід на 120 км. Тому можна бродити цілий день у горах, не зустрівши ні душі. Озеро розташоване біля підніжжя гори Озерна (1596 м). Недалеко розташовано село Синєвирська Поляна (Міжгірський район Закарпатської області). Інші вершини в цьому районі - Стрімба - 1719 м, Негровець - 1707 м. Особливістю гір у цьому районі є кам'яні розсипи. Місцями гори безлісі, оскільки недавні буревії поклали сотні гектарів стародавніх лісів.

Найпопулярнішою вершиною є Озерна. До вершини - 5 кілометрів дороги. На неї зайти досить просто, але фізично важко. Потрібно просто обійти озеро з іншого боку, і майже поряд із фігурами Сині і Вира доріжка крізь гущавину малини й ожини починає підніматися вгору. Після крутого підйому йде пологий безлісий схил. А далі знову крутий підйом просто на вершину. Спочатку лісом вузькою стежиною круто вгору, а потім на вершині ліс розступається. Зупинку можна влаштувати у затишній сідловині між горами Озерною і Бірок. Зрідка трапляються годівниці для тварин. Якщо пощастить, дорогою можна зустріти оленя або косулю, лякливого зайчика або смішного борсука. Біля підніжжя Озерної зустрічаються чагарники жерепа – сосни, яка стелеться, захищає ліс від снігової лавини, а грунт – від ерозії. Нарешті, довгоочікувана вершина. Довкола – зелене море Карпат. Який же широкий горизонт відкривається звідси! На сході темніє Вододільний хребет із горами Попадею (1740), Грофою (1748) і Сивулею (1818). На півдні височіють Кам'янка (1578), Негровець (1512) і Стримба (1719). У дощ підніматися досить важко - видимість мінімальна, спускатися і підніматися дуже важко. З гори видно озеро (якщо немає туману). Підйом на вершину збирає близько години.

Раніше, коли таке захворювання легенів, як туберкульоз, було невиліковним, хворому прописували прогулянки на вершину. Місцеві мешканці пояснюють це по своєму: дійшовши до місця, звідки «око» Синєвира відкривалося, хвороба відступала назавжди, оскільки боялася погляду озера.

Внизу шумлять чотири річки, що живлять Синєвир. Тут усе особливе. Навіть болото Глуханя вважається унікальним, оскільки має сферичну опуклу поверхню. За вузькою долиною річки Теребля відкривається панорама Вододільного хребта Карпат. По ньому проходить кордон між Закарпатською та Івано-Франківською областями. Звідси можна бачити величну вершину гори Сивуля, а її висота без малого 1818 метрів.

Якщо ж під час прогулянки пішов дощ, то лісові «меблі» — альтанки (похилий дерев'яний дах і лавки усередині такого «скиту») сховають вас від негоди. У цій зворушливій турботі про подорожнього є щось людяне і мудре. Кожен із нас потрапляє у свою негоду, і так важливо, щоб на дорозі трапилася альтанка.

Птахи вдосвіта співають так голосно, що, розмовляючи зі співбесідником, важко розібрати його слова. Особлива гармонія і стрункість у всій цій нескінченній вертикалі звукової партитури. Віддзеркалення гір у воді виразніше, ніж сама натура.

На березі озера в альтанці є незамерзаюче джерело з цілющою водою. Острів посеред озера з'являється в сухе літо, якщо випадає мало опадів. З острова можна побачити дно озера.

Краса неймовірна! А повітря аж дзвенить – таке прозоре! Однак одягайтеся тепліше, навіть влітку температура коло води плюс 10 градусів.

Можна об’їхати навколо озера на коні,..

…пропливти по ньому на плотах…

і купити сувенірів на згадку.

Від малесеньких вертлявих рибок гольян аж темно біля берега, «ловляться» просто на голу палку, а озерна форель, як справжня королева, – поважна і статечна. 

Ну, а їжа так само гарно смакує тут, як і природа, – «Колиб» внизу коло озера декілька...