Мукачеве — місто обласного підпорядкування, районний центр, розташований на стику відрогів Вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, на берегах річки Латориця, в 40 км від обласного центру, на автодорозі Ужгород — Іршава. У місті є однойменна залізнична станція на лінії Батево — Стрий. Територія, на якій розташовано Мукачеве, була заселена із прадавніх часів.

Перші письмові згадки про Мукачеве зустрічаються у хроніці «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців»), написаній безіменним нотарієм угорського короля Бели III в кінці XII ст. У ній говориться про перехід угорських кочових племен у 896-903 рр. через Карпати і згадується Мукачеве як населений пункт. Можна вважати, що місто виникло в 70-80-х рр. IX ст. як військове укріплення і поселення східнослов'янського племені білих хорватів. Воно було адміністративним центром великої території і резиденцією князя Салана.

Про походження назви Мукачева достовірних відомостей немає. Одна легенда говорить про те, що місто виросло поблизу феодального замку, будівництво якого принесло немало страждань простим трудівникам. Від слова «муки» і пішла його назва. Інше видання пов'язує назву міста зі словом «мукою», оскільки поблизу замку колись стояв водяний млин.

У X—XI ст. Мукачеве разом зі всім Закарпаттям входило до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку на горі вулканічного походження, що підноситься на 68 метрів над рівнем міста, було невелике укріплення, яке входило в лінію укріплень, що охороняла кордони Староруської держави за Карпатами. Після ослаблення Київської Русі в результаті княжих усобиць частина Закарпаття, у т.ч. і Мукачеве, у другій половині XI ст. захопили угорські феодали. Угорський король Ласло (1077-1095) звів тут кам'яні стіни. Це було зроблено, зокрема, для того, щоб перешкодити зв'язкам населення Закарпаття з його братами по той бік Карпат, що здійснювався через Верецький перевал. У 1086 р. Мукачеве постраждало від спустошливої навали половців. Ще жорстокіші випробування випали на його долю під час вторгнення сюди в 1241 р. орд хана Батия.

Галицько-волинський князь Лев Данилович у 1281 р. розповсюдив свій вплив на частину території Закарпаття, у т.ч. на Мукачеве, населення якого прагнуло до возз'єднання із російським народом. Проте в 1321 р. поселення разом із замком знову було приєднане до Угорщини.

Відрив від єдинокровних братів на сході, соціальне і національне пригноблення нерідко призводили до народних хвилювань. На початку XIV ст. у сусідньому комітаті Ужанському сталося повстання під керівництвом Петра Петенка, в якому взяли участь багато мукачевців. Але воно було жорстоко задушене угорськими феодалами.

Одночасно з посиленням ролі Мукачівського замку як важливого військово-стратегічного пункту, що охороняв кордони Угорщини на північному сході, зростало значення самого Мукачева, розташованого на перехресті важливих торговельних доріг. Одна дорога вела з Угорщини через Мукачеве і Верецький перевал до Польщі і Русі, інша — із Трансильванії по долині річки Тиси через Мукачеве до Моравії і Чехії. Мукачеве було відоме далеко за межами краю. У 1376 р. королева Угорщини Ержебет видала Мукачеву грамоту на право користування власним друком для скріплення документів. У цій грамоті воно вперше було назване містом. Юридичне затвердження Мукачева у правах міста, що отримало цей статус першим на Закарпатті, сприяло його розвитку і швидкому перетворенню на великий торговельно-економічний, а також адміністративний центр краю.

Значна роль в історії Закарпаття і, зокрема, Мукачевого належить подільському князеві Федору Корятовичу. Вигнаний литовським князем Вітовтом із Подолії, він у 1393 р. звернувся за допомогою до угорського короля Жігмонда, який був його родичем. Король не допоміг Корятовичу, але за відмову від прав на Подолію в 1396 р. подарував йому Мукачівську і Маковицьку домінії, якими той володів аж до своєї смерті в 1414 р. При ньому Мукачеве стало центром Мукачівського князівства, до складу якого входило близько трьохсот сіл. У місті спостерігався помітний розвиток торгівлі і ремесла. Тут був заснований монастир, що залишався до середини XVII ст. одним із оплотів боротьби проти католицизму. Федір Корятович здійснив корінну перебудову замку і перетворив його на потужну оборонну споруду. Замок складався із предзамча і головного двору, де знаходилася квадратна житлова веша, під якою у скелі був пробитий колодязь діаметром 2,5 метри і завглибшки 85 метрів. Усі житлові і господарські споруди були обнесені сухим ровом і  кам'яною стіною з чотирма круглими вежами, три з яких збереглися до наших днів. Після смерті Федора Корятовича місто разом із домінією переходило в руки багатьох феодалів і королів Угорщини.

У 1445 р. населення Мукачева добилося магдебурзького права, згідно якому воно звільнилося від управління і суду феодала. Це сприяло розвитку в місті ремесла і торгівлі. У 1446 р. був відкритий кравецький цех. Не дивлячись на деякі пільги, надані мешканців Мукачева власниками Мукачівської домінії, переважна більшість селян, батраків і ремісників міста й околиць залишалися залежними від них і піддавалися жорстокій експлуатації.

Упродовж XV — початку XVI ст. відбувалося подальше закріпачення селян. За рахунок обезземелення селянства розширювалися маєтки великих землевласників, які жорстоко експлуатували його. Панщина складала 1-2 дні на тиждень. Із посиленням економічної могутності і політичної влади великих землевласників зросла й експлуатація селянства. Феодальна верхівка володіла необмеженою владою над ним, фактично не визнавала жодних законів. Борючись проти важкого соціального гніту, мукачевці не раз брали участь у народних повстаннях. У 1514 р. під час селянської війни під керівництвом Дьєрдя Дожі вони штурмом оволоділи замком і розправилися з експлуататорами. Після придушення селянської війни Мукачеве було віднесене до бунтарських міст, розграбоване і тривалий час виплачувало велику контрибуцію. Різні повинності, податі і грабунки стали тут звичайним явищем. У 1514 р. угорський сейм ухвалив закон, що ліквідував залишки незалежності селян і знову підтвердив кріпацтво. Селян змусили відшкодувати збитки, нанесені феодалам під час селянської війни. Кожен селянин був зобов'язаний віддавати феодалові щорік 1 форинт, дев'яту частину врожаю зерна і вина, 1 кабана, 2 гусаки, 1 курку, а також 1 день на тиждень відбувати панщину. Були вжиті заходи до повернення селян-утікачів.

Після поразки Угорщини у війні з Туреччиною в 1526 р. Мукачеве перейшло у володіння васалів останньої — трансильванських князів. Літом 1566 р. австрійські завойовники, прагнучи захопити Трансильванію, вторглися до Закарпаття і 21 лютого 1567 р., не дивлячись на героїчний опір варти Мукачівського замку, взяли фортецю і місто, майже повністю розоривши його. Але втриматися там не змогли. З тих пір Мукачеве і його околиці стали об'єктом постійних сутичок між Габсбургами і трансильванськими князями. Трансильванські князі династії Ракоці на деякий час перетворили Мукачеве на столицю свого князівства. Містом і домінією вони з невеликою перервою володіли з 1633 по 1711 рік. У 1644 р., у період Тридцятирічної війни, в Мукачевому відбулися переговори між трансильванським князем Дьєрдем I Ракоці і французькими дипломатами Джуліо Мазаріні й Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії. У 1648—1649 і 1656 рр. у місті побували посли Богдана Хмельницького, які вели тут переговори з трансильванськими князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти шляхетської Польщі. У 1656 р. між обома сторонами був підписаний договір про взаємодопомогу, але практично втілити його в життя не вдалося. Літом 1657 р. польська шляхта при підбурюванні Ватикану, прагнучи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, організувала похід у Закарпаття. 

Польські війська на чолі з князем Любомирським розорили Мукачівську домінію, жорстоко розправилися з населенням, а Мукачеве розграбували і спалили, але штурмувати замок загарбники не наважились. Соціальний і національний гніт у Закарпатті особливо посилився після введення в 1646 р. унії. Трудове населення виступало проти неї. Пристрасним борцем проти унії і Ватикану був український письменник-полеміст Михайло Андрелла (1637-1710 рр.), уродженець с. Росвігова (нині у складі Мукачевого).

У другій половині XVII ст. князі Ракоці запросили для реконструкції Мукачівського замку французьких військових інженерів. Удосконалення фортеці тривало до початку XVIII ст. До старого верхнього замку були прибудовані середній і нижній, а також зовнішнє оборонне кільце, що складалося з наповненого водою рову, земляних валів, частоколу і кам'яної стіни з бійницями. Мукачівський замок кілька разів піддавався нападам австрійської армії. Тривала облога відбувалася в 1685-1688 рр., коли населення міста і навколишніх сіл — українці, угорці, словаки і др. — на чолі з княгинею Ілоною Зріні майже три роки героїчно оборонялося від австрійських загарбників. Лише переконавшись у неможливості подальшої оборони, Ілона Зріні 15 січня 1688 р. підписала акт про капітуляцію. Місто і замок зайняли австрійські війська.

Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. під керівництвом Ференца II Ракоці Мукачеве стало центром військових дій між повстанцями-куруцями, з одного боку, й австрійськими військами та їх прибічниками — лабанцями, з іншого. 24 червня 1703 р. загони повстанців звільнили Мукачеве.

У 1980 р. у Мукачівському замку відкрито Історичний музей.

 

Легенда про походження назви міста

Колись дуже давно, в часи, про які вже втратилася пам'ятка, коло виходу з-поміж гір на широку рівнину Дунайської долини, де лежить місто Мукачеве, оселився зі своїм військом чужоземний князь. Він підкорив усіх жителів околиці Мукачева й наказав їм будувати для нього замок-фортецю, бо йому ніде було жити.

А князь був жорстокий. Він задумав збудувати замок, який стояв би на єдиній горі серед рівнини і був би з усіх боків неприступним. А такої гори поблизу не було. І ось він наказав своїм підвладним насипати на рівнині гору.

Тисячі возів, запряжених шістьма волами кожен, тисячу днів возили землю й насипали гору, аж поки вона не досягла потрібної князеві височини. А потім збудували на ній замок — міцну, неприступну фортецю.

Але все це коштувало людям багато сліз, кривавого поту, тяжких страждань і мук. Через це і назвали люди місто Мукачевим.

За матеріалами сайту http://kolyba.org.ua

 

В околицях міста, на північ і північний захід, у Карпатах, можна зустріти багату фауну, одних хребетних налічується 435 видів. Тут живуть дикі кабани, олень благородний, косуля, черепаха болотна, вугор європейський, саламандра плямиста, жаба зелена, мешканці хвойних лісів Східної Європи і сибірської тайги (глухар, тетерук). Зустрічаються елементи степової, пептичної і альпійської (бурозубка альпійська, полівка снігова, тритон альпійський) фауни. Немало тут і карпатських ендеміків (білка карпатська, тритон карпатський). Тепер у Карпатах акліматизується новий вид: ондатра, єнотовидний собака, палія американський, омуль байкальський та ін.

Тут же зростає близько двох тисяч видів вищих рослин. Флора складається з видів середньоєвропейських широколистих лісів, які становлять близько 35% всієї флори. Є бук лісовий, або звичайний, граб, дуб, липа, клен, явір; із трав'янистих: переліска багатолітня, арум, астранція велика, білоцвіт весняний та ін. Велику роль у флорі (близько 30%) відіграють тайгові євро-сибірскі форми, наприклад, ялина європейська, ялина гірська, ялина біла, яловець сибірський та ін. Помітний вплив елементів аркто-альпійскої високогірної флори (18%) — верба трав'яниста і туполиста, дріада восьмипелюсткова, гирчак живородний, осока волосовидна, анемона, нечуйвітер альпійський. На недоступних скелястих урвищах розпускаються сріблясті зірочки едельвейса альпійського. Зустрічаються представники понтичної (степової) флори: ковила периста, або волосиста, костриця борозниста, півники угорські; посланці північно-балканського (гвоздика, шафран Гейфеля і банатский, омег банатский) і кримсько-кавказького рослинного світу.

Більше 2% від загального складу флори становлять ендемічні види, які зростають лише у Східних Карпатах. Це рододендрон карпатський — чагарник зі шкірястими овальними листочками і яскраво-рудими дрібними квіточками, з яких у Румунії варять на подив смачне варення, медунка Філярського, молочай карпатський, щавель карпатський та ін. Окрім ендемічних є низка рідкісних реліктів, які збереглися від найдавніших епох. Це тис ягідний, кедр європейський, сосна звичайна, модрина польська, брусниця. Є в Українських Карпатах адвентивні (занесені) рослини — вихідці з Північної і Південної Америки. Сумісне існування і взаємодія представників різних флор зумовили формування різних типів рослинності. Домінуючим типом є лісовий. Дуже поширені також луги. Менше розвинені чагарники, болота і степи. Просторове розміщення їх має строго закономірний характер.

Не кожне місто має свій шарм, аби назавжди закохати у себе туриста. Мукачеве для цього має все! Як щодо віртуального побачення з містом?

На першому побаченні, як і годиться, варто одразу вразити у саме серце. Одна з найоригінальніших родзинок міста, фактично його візитна картка – розкішний середньовічний замок «Паланок», побачити який з’їжджаються звідусіль. А віднедавна він потрапив ще й до списку фіналістів загальнонаціональної акції «7 чудес України».

Навіть назва міста «Мукачеве» тісно переплетена саме з популярним «Паланком»: начебто насправді замкова гора штучна, неприродна, насипана «в муках» простими людьми, інша версія дещо гуманніша – її пов’язують зі словом «мука» (борошно). Буцімто біля замку колись стояв млин, де й мололи зерно на «муку». Так чи інакше, а Мукачеве без «Паланка» уявити просто неможливо!

…Колись король Сигізмунд І подарував руському князю Федору Корятовичу місто Мукачеве, а той заклав тут 1393 р. замок. Точніше розбудував і зробив своєю резиденцією невеликі укріплення, що існували ще з IX–X ст. для охорони торговельних і військових шляхів, що вели до Київської Русі. Далі його власниками були переважно угорські дворяни, які обнесли територію дубовим частоколом – паланком. Від нього і походить назва – «Паланок». Найважливіші події в історії замку припадають на XVI ст., коли почалася боротьба між Австрією і Трансильванією за вплив на Угорщину. Замок був у трирічній австрійській облозі. А обороною керувала жінка – Ілона Зріні – хоробрість якої викликала захоплення всієї Європи.

Замок реставрують, хоча він і зберігся досить непогано (жодного разу не був узятий штурмом). З «українського» тут тільки єдина згадка про Богдана Хмельницького, що приїжджав на переговори до його власників, усе решта – угорське. Тому це все дуже цікаве, нове, нічого подібного у програмі загальної школи та в інститутах не вчили. Шандор Петефі? Династія Ракоці? Це історія інших країн.

Для цього в замку й існує історичний музей, а ще картинна галерея і численні виставки. Заманулося полоскотати нерви? Тоді вам однозначно – у підземелля. У темному кам’яному мішку, що поглинав крики катувань, збереглося чимало елементів тортур. М-м-моторошно!..

А просто нагулятися можна вдосталь – безліч усяких ходів-переходів, сходів-галерей та арок, які є характерним архітектурним елементом усього замку.

Замок - на околиці, тому довкола відкриваються чудові панорами.

А далі побачення з містом триває. Однією з центральних вулиць – Ілони Зріні – у центр Мукачевого. Вас остаточно полонить шарм типового західного містечка. Усе вишукане, зі смаком. Гострі шпилі міської Ратуші початку ХХ ст. (пл. Миру, 1) одразу привертають увагу. Затим можна зазирнути до готичної каплиці Святого Мартіна, XIV ст. (вул. Миру, 51) і помилуватися колишньою резиденцією князів Ракоці, а згодом палацом графів Шенборнів – «Білий будинок», XVІІ ст. (вул. Миру 26–28). Усе відносно компактно. А ще впадає в око будинок, який прикрашає скульптура Меркурія (символ давньої торговельної слави міста). Це колишня друкарня Грінштейна (на розі вул. О. Пушкіна та І. Зріні). Наостанок можна завітати і до Святомиколаївського жіночого монастиря (вул. Північна, 2).

А назагал Мукачеве вабить безліччю мініатюрних затишних куточків, які хочеться просто «смакувати»: алеї, лавочки, посиденьки за кавою, невимушені розмови-патякання. Ну, а для дітей свої радощі – атракціони у міському парку.

Крім того, славне Мукачеве рожевим цвітом японських вишень – сакур саме о цій весняній порі: кінець квітня – початок травня, який уже геть закохує у місто.

Щороку в січні, після різдвяних свят, у Мукачевому проводиться фестиваль-конкурс домашнього вина «Червене вино».