Хуст

Якщо вам заманеться колись побачити місто, не схоже ні на яке інше у світі, - їдьте в Закарпаття. Цей край на дива дуже багатий, тому сумувати не доведеться. Будьте певні. Колись Мароморощина, себто Східне Закарпаття, входило до складу Римської імперії, а з V століття було частиною Болгарського Царства — давньої слов'янської держави на берегах Дунаю. Проживали тут білі (вільні) хорвати, частина яких у IX столітті помандрувала на територію сучасної Хорватії. Згодом Срібна Земля, як ще називають цей край, стає частиною Київської держави, але після монголо-татарської навали на багато століть підпадає під владу мадярів. Закарпаття належало Австрійській імперії, потім Австро-Угорській, а згодом, на початку 20 століття, увійшло до складу Чеської Республіки. В 1939 році тут проголошено незалежну Українську державу — Карпатську Україну зі столицею в Хусті. Потім була мадярська окупація, за нею радянська...

Хуст — місто давнє, тільки офіційно йому більш як 900 років, та, кажуть, воно набагато старіше. Все почалось з будування на Замковій горі дерев'яного укріплення, яке згодом замінили кам'яним. Масивні стіни досі нависають над містом, нагадуючи про славні часи з історії краю. В 1242 році ординці зруйнували замок, але згодом були розбиті на території сучасної Угорщини воєводою на ім'я Хуст. Коли воєвода повернувся додому, то дізнався, що його дружина Тиса і дочка Ріка врятувалися в підземеллях замку. З тих часів так називаються річки, що течуть через місто.

Є біля Хусту і ще старіший Вишківський замок, котрий, як і Хустський, виконував функцію охорони "соляного шляху", що пролягав із солотвинських копалень аж у Західну Європу. Поряд із замками, як правило, будувались величні собори. Вишківський та Хустський замки давно зруйновані, а Реформатська церква 1270 року у Вишково і Єлизаветська кінця XIII ст. у Хусті в готичному стилі милують око і до сьогодні. Нещодавно під час реставрації собору Єлизавети зняли внутрішню побілку і відкрили давні готичні фрески, що раніше прикрашали стіни храму. Збереглась у місті і стара синагога. Може, не така стародавня, як хотілось би, але дуже гарно розписана. Кажуть, одна з небагатьох діючих у радянські часи. Мало яке містечко в Україні може похвалитись щасливим і цікавим життям. В очах людей тут не помітиш зневіри чи злоби. Вони люблять свій край і люблять приймати гостей. Мабуть, історія, клімат і належність до Європи таки залишили добрий слід у їх генетичних формулах. Більшість населення, звичайно, українці, але живуть тут і мадяри, і румуни, і цигани, і євреї, і німці. І що цікаво — не б'ються.

Мабуть, нема такої людини, котра не чула би про Влада Дракулу, чиє ім'я оповите масою чорних легенд. Усі знають, що він мешкав у замку десь у Трансильванії, на території сучасної Румунії, і відзначався особливими вподобаннями - любив, м'яко кажучи, кровиці попити. Та майже ніхто не знає, що відомий вампір має безпосереднє відношення до нашої чарівної землі. Розповім вам байку, але цілком реальну та історично підтверджену. В 1329 році угорський король за особливі заслуги перед короною і Його Величністю подарував рицарю Драгу і його брату Бальку Хустський замок із околицями. Околиці на той час складали чи не третину Закарпаття. Свою штаб-квартиру брати вирішили облаштувати в селі Драга недалеко від Хусту, нині с. Драгово. Драг румунською мовою означає чорт. Очевидно, що Драг  було прізвиськом, бо за свідченнями тогочасних джерел був він людиною відважною і злою, мав страшний норов і ще страшніше лице, спотворене масою шрамів. Війни в ті часи не кнопками велись, а мечами. Король угорський частенько позичав у Драга гроші, а віддавав землями. То ж незабаром Драгові володіння виросли в декілька разів, а сам рицар досить знахабнів і почав вимагати від короля ще якихось привілеїв і подарунків. Бідний король зрозумів, що виховав монстра, і вирішив його позбутися. Але воювати проти Драга було справою нелегкою, тому в сусідньому Виноградівському замку король поселив ще одного запеклого вояка - барона Пітера Берені, і доручив йому позбутися Драга, як той вважає за потрібне. Відповідно всі захоплені маєтки Берені міг залишати за собою. В ході численних боїв барон відтіснив Драга з рівнини і примусив переселитися в гори Трансильванії, де родина Драків чи Дракул мешкає по сьогодні. А всім відомий Влад Дракула є прямісіньким нащадком рицаря Драга — володаря Хустського замку. В родинному ж селі Драгово ще з 14 століття і досі зустрічаються цікаві прізвища, які про щось та й говорять: Драгів, Драгуля, Драгушинець — все наче від чортиків.

Хуст — ще одна столиця України. Цілком серйозно. Тут у березні 1939 року було проголошено незалежну Українську державу й обрано її президентом Августина Волошина. На той час Закарпаття на правах автономії входило до складу Чехословацької республіки. Після Мюнхенської змови, коли Угорщина і Німеччина почали окупацію Чехословаччини, українці, щоб не потрапити під владу мадярів, проголосили незалежність. 15 березня 1939 року світ почув про створення Української держави, і саме в цей час біля Хусту на Красному (гарному) полі шаленів нерівний бій між захисниками молодої держави і мадярськими окупантами. Кілька сотень студентів і гімназистів, які відбили зброю у чеського батальйону, протистояли авіації, танковим і моторизованим частинам нападників. Тут знову повторилося те, що колись під Крутами. Наштовхнувшись на божевільний опір, мадяри шаленіли і, коли таки зламали спротив, вчинили криваву різню. Як свідчать ще живі очевидці, катували не тільки живих і поранених, але й мертвих, а потім скидали в Тису. Річкою кілька тижнів пливли понівечені трупи. Нині на місці битви височить символічна могила, а в місті багато пам'ятних дощок нагадують про ці, не такі вже й далекі, події.

http://www.verhovina.com.ua/?path=202/216&obj=598

У закарпатський колорит уповні пірнули в Хусті. Українська, угорська, румунська, російська мови – такий собі мікс. Це одразу вловлює вухо. А очі? Розбігаються від різноманіття архітектури і, звичайно, якнайперше шукають одну з популярних хустських туристичних прикмет – замок! Де він знаходиться у місті, напевно, кожен школяр підкаже-покаже.

До замку веде кам’яна бруківка у досить непоганому стані, але крута, тому машини всі залишають внизу. А далі, некваплячись, піднімаєтесь у далеке середньовіччя, проходячи під залишками кам’яної брами. Ласкаво просимо.

Звели замок ще ХІ ст. для охорони копалень солі у Солотвино. Належав він самому угорському королеві. Втім, твердиню часто руйнували напади турок, татар, династія Габсбургів. Однак, замок знову відбудовували. А от остаточна його загибель була геть не героїчною: 1766 р. у порохову вежу влучила блискавка, і він згорів дощенту. Потім буревій пошкодив останню башту, а рештки просто розібрали «добрі» люди. Зараз його руїни майже геть вкрила пишна зелень.

Втім, відвідувачів не бракує – на залишках кам’яних стін без упину товчуться туристи і дітлашня. А з гори (150 м), яку колись прикрашав велетень-замок, відкривається чудова панорама на Хуст – місто видно, як на долоні, на ріку Ріка, що впадає в Тису.

Гуляючи затишними вуличками Хуста, можна зайти до Миколаївської церкви, XVIII ст. та Єлизаветинського костюлу, XIV ст. або ж заглянути до краєзнавчого музею на вулиці 900-річчя Хуста. А ще радили відвідати Нірецький водоспад, що знаходиться відносно недалеко від міста біля гори Товстий Верх (819 м).