Четфалва (Четове)

Дзвіниця 1753 р. реформатської церкви XV ст.

Химерні споруди Четфалви: католицький храм Святого Духа 1998-2001 рр. (на передньому плані) і готичний реформатський храм XV ст. із дерев'яною дзвіницею XVIII ст.

Фото Олени Крушинської, травень 2008 р.

У 22-х кілометрах від Берегова, не доїжджаючи до села Вилок, повертаємо в село Четово, в якому вже здалеку видніється гострий шпиль дерев’яної готичної дзвінниці. Непідготовленого туриста Берегівський район Закарпаття збентежить сам по собі: коли той побачить дубльовані назви вулиць - угорською і українською, по два прапори на сільраді - синьо-жовтий і біло-червоно-зелений, коли спитає дорогу, а у відповідь - лише здивовані очі місцевих мешканців-мадьярів, які зовсім не розуміють української... Але у Четфалві (на радянських мапах - Четово) мандрівник розгубиться остаточно. По-перше, по сільській забудові аж ніяк не скажеш, що знаходишся в Україні - угорське селище та й годі (власне, звідси до кордону якийсь кілометр). По-друге, з панталику збивають споруди на центральному майдані села - кожна з них є "дивною пам'яткою".

На першому плані хизується футуристична споруда прегарної форми - щось середнє між яйцем, вігвамом і будівлею опери в Сіднеї. Поруч - не менш дивакувата параболічна арка-дзвіниця. Це ансамбль католицького храму Святого Духа, створений закарпатськими будівничими у 1998-2001 роках. Його особливість - не лише в архітектурі, але і в "толерантності". Справа у тім, що тут по черзі правлять службу Божу греко-католики і римо-католики (на загал їх 110, що складає 15% населення Четфалви), і тому у вишукано оздобленому інтер'єрі церкво-костелу присутні водночас і Розп'яття, й іконостас. І всі задоволені!

Неподалік від сучасного католицького розташований давній, реформатський храм - теж дивний по повній програмі! Понад гонтовим дахом мурованого костелу високо здіймається шпиль дерев'яної дзвіниці - але підійшовши зовсім близько, можна побачити, що насправді це не одна, а дві окремі споруди, поставлені майже впритул, буквально в метрі одна від одної.

 

 

 

 

На фото видно, що дзвіниця і храм - це дві окремі споруди, розташовані майже впритул

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30-метрова заввишки дерев'яна дзвіниця надзвичайно стійка, хоч і не має фундаменту, завдяки оригінальній каркасній конструкції з численними опорами і розкосами

 

 

 

 

Кам'яний костел походить, за останніми даними, ще з XV ст., а дзвіницю поставили біля його фасаду у XVIII ст. Вона наслідує форми оборонних веж, а її перший ярус виконує роль вхідної брами. Майже 30-метрова дзвіниця вважається чи не найвищою серед своїх посестер на Закарпатті, а її каркасна конструкція взагалі не має собі рівних. Вежа стоїть просто на землі - не має ані вкопаних підвалин, ані фундаменту, замість них по периметру викладені камені з дерев'яною обв'язкою на них, на яку спирається 16 опорних стовпів, зв'язаних в одне ціле розвиненою системою розкосів. Сучасні математичні розрахунки показали, що інженерне рішення цієї вежі, яке зумовлює її стійкість, є бездоганним, і дійти до нього могли лише досвідчені будівничі з неабиякою художньою фантазією.

Стелю реформатського костелу у 1753 році оздобили 60-ма дерев'яними дошками-кесонами із декоративними орнаментальними розписами.

 

А мурований готичний костел ховає у своїх стінах справжнє диво, яке, знову таки, не має аналогів в Україні. Дерев'яна стеля нави розділена на дещо нерівні за розмірами і формою квадрати, по 10 штук у довжину та 6 - у ширину. Всі ці 60 кесонів заповнені яскравими орнаментальними композиціями, з яких повторюються лише дві.

Як свідчить дата в одному з кесонів, стелю оздоблено у 1753 році. Теслярські роботи виконав майстер Шандор Ференц, розмалював стелю або він же, або інший, невідомий майстер. Технологія була приблизно такою: спочатку квадратні щити з дошок розмальовували - білий, чорний або червоний фон, зверху орнамент, а вже у готовому вигляді кесон кріпили на стелю. Стеля в абсиді розписана на 20 років пізніше і відрізняється за орнаментами і колоритом.

Ця розписна стеля - неповторний витвір народного декоративного мистецтва. Кажуть, в Угорщині існують подібні - може, й так, але чому ж тоді цілі автобуси мадьярських туристів приїздять до Четфалви поглянути саме на цю диво-стелю?

На одному з кесонів тесля залишив свій автограф: ім'я - "Шандор Ференц", і "логотип" - рубанок

 

Журнал "Міжнародний туризм", №5(83), 2008, с.134-135), Сюрреалізм у ЧЕТФАЛВІ

 

"Четово, населене переважно угорцями, розташоване на правому березі Тиси. Уперше згадується у 1341 році. У 1645 році в місцевій хроніці йдеться про міцну реформатську громаду, якій належав простої форми храм XV сторіччя, що давніше був католицьким. Храм вимуровано з каменю, зовні й всередині стіни поштукатурено і побілено. Наву вкрито високим двосхилим дахом, п’ятигранне приміщення вівтаря значно менше і вужче, відділене від нави стрілчастою аркою. Південно-західний кут зміцнено контрфорсом.

Усередині при західній та північній стінах розташовано хори на різьблених дубових стовпах. Дерев’яна стеля розбита на 60 кесонів, заповнених стилізованими рослинними орнаментами в народному стилі на білому, чорному і охристо-червоному тлі, а також написами з датами перебудови та декорування інтер’єру. Малювання в наві датується 1753 роком, у 1773 році малювання у вівтарній частині виконав Ференц Асталош Ландор. Північні стіни нави й святилища не мають вікон, південні стіни прорізано вузькими готичними вікнами.

Упритул до західної стіни церкви у XVIII сторіччі споруджено дзвіницю, що нагадує своїми формами оборонні башти минулого. Дерев’яна каркасна двоярусна квадратна в плані споруда належить до кращих взірців дерев’яної архітектури краю. Перший ярус має опасання на стовпчиках із дощаними стінами на дві третини висоти. Другий ярус – це висока вежа з підсябиттям із різьбленням по низу та з арками-голосницями зверху. Дзвіницю вкриває чотирисхилий дах із чотирма вежками-фіалами на кутах, що переростає у високий восьмигранний шпиль. Висота шпиля більша за висоту башти. Каркасна конструкція з 16 опорами з численними зв’язками й поперечинами є унікальною. Дзвіницю могли збудувати у 1753 році, коли відбулася значна перебудова храму. Вхід до церкви веде через нижній ярус дзвіниці, крізь закриту галерею, сполучену зі входом на західному фасаді. Церкву й дзвіницю ідеально відреставровано у кінці 1990-х років: дзвіницю оббито новим ґонтом, стіни церкви побілено, а металеве покриття дахів замінено ґонтовим".

 

М.Сирохман. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008.