Ужгородський греко-католицький собор

Кафедральний собор був збудований як римо-католицький 16 липня 1640 року. Тодішній володар Ужгорода граф Ян Другет видав дарчу грамоту єзуїтам на велику ділянку Замкової гори. На ній єзуїти за підтримки графа почали споруджувати свою колегію-школу (нинішня бібліотека УжНУ) і костьол. Завершила будівництво вже вдова Другета Анна Якушичу в 1646 році.

У 1775 році імператриця Марія-Терезія передала цей храм і прилеглу до нього резиденцію у володіння греко-католицькій єпархії. Єпископ А. Бачинський перебудував його відповідно до східного обряду. Крім того, єпископ ще збудував тут каплицю Успіння Богородиці. 15 жовтня 1780 року собор було освячено. На початку XIX століття до нього добудовано дві дерев'яні дзвіниці. У 1812 році буря зруйнувала одну з них, після чого було для симетрії знесено і другу.

У 1814 році збудовано нові дзвіниці у східному стилі, які простояли до 70-х років XIX століття. У 1846 році єпископ Василь Попович оновив каплицю: замовив новий вівтар та ікони роботи Георгія Ревеса. 1858 року цей же єпископ здійснив комплекс художніх робіт і всередині храму: перебудував іконостас у барокковому стилі, було розписано склепіння і стіни, останні оздоблено мармуром. Великий образ на стелі "Воздвиження Чесного Хреста Господня" виконав Фердинанд Видра, який розписав багато закарпатських церков.

При єпископові Івані Пастелю у 1867-77 роках італійський архітектор Лука Фабрі реконструював фасад собору, який набув сучасного вигляду. Тут з'явився неокласичний портик із чотирьох колон Корінфського ордену. У лівій вежі встановили великий дзвін «Іван» вагою в одну тонну, а у правій - тритонний дзвін. До порталу прибудовано сходи з червоного мармуру. Із обох боків центрального входу встановлено таблички з написами церковнослов'янською мовою: «Хрест - краса церквам, вірним утвердження, нечистим смерть» і «Хрест - охоронець всесвіту, царям держава, ангелам слава». Тоді ж на обох дзвіницях з'явилися годинники з курантами, їх на власні кошти придбав у Відні в дарунок храмові «закарпатський Кулібін» Августин Єнковський.

У 1903 році єпископ Юлій Фірцак відремонтував храм, перекрив дах, а також оновив каплицю. У 1927 році оновлення каплиці здійснив єпископ Петро Гебей. Тоді розписи у ній виконав Йосип Бокшай. Він же розписав стелю і стіни каплиці на замовлення єпископа Олександра Стойки, а також розробив ескізи вітражів. Тоді ж було виготовлено різьблений престол роботи Івана Павлишинця з села Чопівці.

http://www.verhovina.com.ua/?path=202/216&obj=598

 

Ужгородський замок

Одним із предметів гордості ужгородців є стародавній замок, що височіє у східній частині і помітний практично з усіх куточків міста.

Історія, власне, середньовічного замку нараховує понад тисячу років. Заснування замку припадає на ІХ-ХІІІ ст., тобто на часи Київської Русі. Згадки про існування укріплення Гунґ на час переходу угорців у кінці IX століття через Карпатські перевали у Тисо-Дунайську низовину зустрічаються в угорських літописах XIII століття, в яких також описаний мужній слов'янський князь Лаборець. Дружина князя зазнала поразки від угорців, а сам Лаборець був убитий у східній Словаччині біля річки, яка тепер зветься Лаборець. У річку Лаборець впадає Уж. Із замком пов'язані легенди та перекази, навіяні таємничістю та романтичністю.

Одна з них про князівну Ужгородської фортеці, про красу якої знали аж у далеких краях. У ті часи переходили через кордон польські війська і нападали на наші міста та села. Один із польських воєвод задумав здобути Ужгородський замок. Аби довідатися, як це можна зробити, переодягнувся незнайомим паном і заїхав до фортеці. Тут випадково познайомився із князівною. Дівчина в нього закохалася та розповіла йому, як можна здобути замок через потайний хід, таємницю якого знали лише члени родини володаря замку. Але батько довідався про зраду і віддав наказ живою замурувати дочку в стіну замку, а її коханого наказав стратити.

З того часу, як розповідає легенда, опівночі починає ходити по замкові привид в образі дівчини, яка шукає свого коханого, а з першими півнями зникає, щоб назавтра опівночі знову вийти на пошуки свого кохання. У кінці XIII – на початку XIV століття Ужгородський замок значно укріплюється, розпочинається будівництво кам'яної фортеці. Можливо, саме тоді на подвір'ї замку збудовано церкву, фундамет якої можна бачити і зараз. Принаймні, від 1284 року зберігся документ, що згадує священика цього храму Штефана. Згодом, у 1646 році у цій церкві було прийнято Ужгородську унію, а в 1996 році у замку відбулися великі урочистості з нагоди ювілею унії.

За час свого існування фортеця зазнавала численних реконструкцій. У 1653 році були укріплені зовнішні оборонні стіни, у 1658 в'їзд до фортеці, про що свідчить напис над вхідною аркою «А.О. 1658». Мабуть, тоді ж споруджено з лівого боку під'їзду відкритий камін, біля якого грілася варта. Із правого боку, біля основи внутрішньої арки, знаходиться великий камінь із висіченою у ньому ямкою, де гасили смолоскипи. Трохи раніше, у 1598 році, було відбудовано вхід у головний корпус та головну будівлю замку. Над в'їзною брамою корпусу є дата 1598 рік, коли було завершено одну з перебудов. Над датою зображено чотирьох дроздів - родовий герб Другетів. Обабіч герба, а також у підвальному ярусі з боку рову, видніються бійниці.

Наприкінці XVI століття замок остаточно набуває сучасного вигляду. Навпроти головних в'їздних воріт, у північно-східній частині Замкової гори, на краю урвистого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з XVI ст., на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5-3 м, видно темні отвори бійниць.  П'ятий бастіон, кілевидної форми, знаходиться з північного фасаду замку. Поруч із цим бастіоном колись була ще одна брама, що вела до замку, її сліди збереглися до нашого часу. Вона з'єднувала замок із зовнішнім, так званим «гусарським», замком, побудованим із дерева. У фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — із трьох боків палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який у разі підйому закривав отвір воріт.У наш час замість нього побудований звичайний дерев'яний міст на опорах.

При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прост над прірвою, яка настільки стрімка, що ворог ні разу не насмілювавсь штурмувати замок із північною боку.

В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховищем. У підземеллі була також в'язниця та камера катувань. Фасади декоровані білокам'яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де знаходився колодязь, видовбаний у скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. У товстих стінах палацу є потайні ходи, по яких можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про потайний хід, який з'єднував замок із зовнішнім світом.

У 1775 році замок був переданий імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. В цей період проводиться незначна перебудова замку, в результаті якої знищується рицарський зал. Нині у замку розміщується краєзнавчий музей.

 

Дещо взято тут: http://www.verhovina.com.ua/?path=202/216&obj=598

 

Горянська ротонда

На одному з семи пагорбів Ужгорода виситься прекрасний архітектурний витвір — Горянська ротонда. Невеличка кругла церква, що розташувалась поблизу середньовічних руїн аристократичного палацу, вже кілька століть радує око своєю оригінальністю.

Кругла церква або ж ротонда («rotunda» з італійської мови — кругла будова), що сьогодні знаходиться у мікрорайоні Ужгорода «Горяни», до сьогодні викликає багато запитань щодо її походження і віку.

Назва Горяни походить від слова горяни - гірські мешканці. Угорська назва Gereny від угор. goreny, тобто тхір.

У 1332 році їх вперше згадують, як Gheren. Тут угорський король Бела IV замість спустошеного старого Ужгородського замку збудував новий замок. Із цього замку залишилася тільки церква XII століття, яку в XV столітті перебудували в готичному стилі (фрески XIV-XV століття). Стародавня церква-ротонда збудована у візантійському стилі (кладка стін — «opus mixtum»). Замок, можливо, був спустошений у XIV столітті. На його руїнах Другети збудували новий замок-палац, залишки якого були відкриті в 1926 році. Ще не розпочаті розкопки збудованого в 1384 році монастиря Ордена Павла. 1910 році з населення 1173 осіб більшість складали русини з великою кількістю угорців. До Тріанонського мирного договору Горяни відносились до жупи Унг, Унгварського району.

Треба сказати, що дослідження ротонди розпочалося ще на початку ХХ століття, коли схожі наукові роз’яснення щодо круглих церков охопили історичні школи Європи. До поля зору дослідників потрапила і церква Св. Анни в Горянах. Саме в цей час Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії, тому не дивно, що першими дослідниками були угорські науковці. Після проведеної реставрації церкви в 1911 році тодішні вчені змогли побачити матеріал, із якого зведено стіни ротонди. Схожість матеріалу будови з матеріалом замкових романських стін привело їх до одного висновку: Горянська церква відноситься до Х-ХІ ст.

Однак, із переходом краю до складу Чехословацької республіки, в якій історична школа стояла на висоті завдяки державній підтримці, дослідження ротонди набирають ще більших обертів.

У 1921 році виходить публікація дослідника М. Новаківського, де стверджується про візантійський вплив на архітектурний стиль церкви. Інший історик Ф. Заплетал відносить час побудови до XIV ст., а будівничим на думку дослідника міг бути подільський князь Корятович. Історик І. Крал відносив церкву Св. Анни до архітектурних споруд ІХ ст. Великоморавської держави. Відомий літератор В. Пачовський безапеляційно стверджував, що ротонда збудована у стилі храмів із Галичини, бо відомо, що фундаменти таких же ротонд віднайдені у Галичі, Володимирі-Волинському і Холмі. Дослідник європейської культури В. Залозецький шукав порівняльний стиль круглих церков на Балканах, де є чимало романських ротонд ХІ-ХІІ ст. Інший відомий дослідник церковної архітектури В. Січинський після узагальнюючих досліджень приходить до висновку, що ротонда відноситься до Х ст. і була збудована слов'янськими будівничими під впливом візантійської архітектурної школи. Треба віддати належне Січинському, він чи не вперше звернув увагу на будівельний матеріал і кладку стародавньої церкви.

Новий етап досліджень розпочався у радянський період. Одним із перших дослідників був Г. Логвин, який відніс час побудови ротонди до ХІІІ ст. і відзначив у своїй праці, що, мабуть, у її будівництві брали участь архітектори з Галичини. А ось відомий закарпатський історик П. Сова доводить нову думку про побудову круглої церкви у період ХІІ ст. монахами ордену Св. Павла. Наприкінці 60-х років угорські дослідники (В. Гервес-Молнар) особливо зацікавилися ротондами Панонії. Вони зробили узагальнюючі дослідження і дійшли до висновку, що Горянська ротонда має близьких «родичів» серед двох ротонд в угорських селах Кісомбор і Корчо. Однакові геометричні форми, будівельний матеріал - все це навело на думку об'єднати ці три церкви в один архітектурний ряд і сміливо говорити про дату побудови ХІ ст.

Сьогодні Горянська церва Св. Анни - це шестикутна будівля, в товщу стін якої врізано шість напівкруглих ніш із трьома вікнами, зверху на будові лежить полегшений тамбур із шістьма вікнами. Та чи не найпривабливішим є те, що внутрішні стіни розписані у ХІІІ ст. художниками у стилі італійської ранньо-ренесансної  школи Джотто.

 

Закарпатський музей народної архітектури та побуту

Музей знаходиться в історичній частині міста, на південному схилі Замкової гори, поряд із середньовічним замком. Це один із перших музеїв просто неба в Україні, який було відкрито 27 червня 1970 року.

Планування експозиції музею співставлене з географічною картою Закарпаття. Із заходу на схід розміщені житло та садиби українців низовинних районів — долинян, етнографічних груп — лемків, бойків та гуцулів, а також по одній садибі угорського та румунського населення краю.

Кількість музейних пам'яток народної архітектури — 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, ступа-сукновальня, корчма.

  

 

Експозиція музею — це нетлінні скарби матеріальної і духовної культури народу, шедеври народного зодчества – творіння умільців-теслярів, бондарів, мосяжників, гончарів, ткаль, вишивальниць — справжніх художників, які володіли вродженим хистом і фантазією.

 

   

 

Церква св. арх. Михаїла (Шелестівська церква), 1777 р.

На особливу увагу заслуговує церква з села Шелестово Мукачівського району (1777 р.) — одна з двох аутентичних лемківських церков, які зберіглися на території України. Храм є зразком класичного поєднання в народній архітектурі двох стилів - шатрового і барочного.

Михайло Сирохман пише про Шелестівську церкву: "Це одна з найкращих дерев'яних церков України. Серед кількох збережених церков лемківського стилю Шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями. Висока барокова вежа сповнена чарівної грації, баня над вежею має розвинуті грані і вище – ажурну аркаду відкритого ліхтарика, увінчаного главкою з кованим хрестом. Такі ж главки повторено над шатровими верхами нави й вівтаря. Барокову вежу майстерно узгоджено з шатровими верхами давнього українського стилю. Загальний ритм форм – це динамічний злет зі сходу на захід. Зруби збудовано з дубових брусів (перетином 15–40 см), що скріплені в кутах замками «ластівчин хвіст». Висота церкви з вежею сягає 22 метрів.

Так склалося, що закарпатські лемківські церкви – найбільш «мандрівні». Три дерев'яні церкви лемківського стилю були перевезені в Чехію в 1920–1930-х роках, коли Закарпаття  входило до складу Чехословаччини. Вони ідеально відреставровані й донині прикрашають парки у Празі та місті Нова Пака, шахтарське містечко Кунчіце-под-Ондржейніком. Лемківська церква з села Плоского спочатку була перевезена на Воловеччину, а у 1974 році – до Київського музею архітектури і народного побуту.

Не оминули переміщення і Шелестівську церкву. Датою спорудження визнано 1777 рік, однак відомий історик Тиводар Легоцький уважав, що це рік освячення церкви після ремонту і поновлення. На початку ХХ сторіччя стіни зрубів було поштукатурено і побілено. Після того, як у Шелестові збудували нову муровану церкву, долею дерев'яної зайнялося управління шкіл в Ужгороді. На початку березня 1928 року церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Споруду перевезли в Мукачево і освятили 5 серпня. У часи СРСР церква була певний час занедбана, а 1972 року її перевезли до Ужгородського музею народної архітектури і побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті, а загалом в Україні їх всього дві. Ще дві церкви – у Сваляві та Руській Кучаві – зазнали переробок.

 

Іконостас заповнили іконами XVIII ст. із церкви св. Духа з села Колочава

 

Іконостас початку ХІХ сторіччя прикрашали ікони видатного закарпатського живописця ХVII сторіччя Іллі Бродлаковича-Вишенського. Ікони його пензля – «Архангел Михаїл» (1666 р.), «Святий Миколай», «Богоматір Одигітрія» зберігаються в Закарпатській картинній галереї. Більшість оригінальних ікон Шелестівської церкви щезла без сліду. Іконостас заповнили іконами XVIII сторіччя з церкви села Колочава.