Розташування та околиці

 

Невицький замок — зруйнований замок в Ужгородському районі Закарпатської області. Він знаходиться на відстані 12 км. від Ужгорода, поблизу с. Невицьке і Кам'яниця на лівому березі р. Уж, на вершині вулканічного походження, на висоті 260 м над рівнем моря. Стоїть на горі, що омивається гірським струмком Вайда.

Підйом у гору досить крутий, але захоплюючий: іти доводиться по закрученій стежці через негустий ліс. Підйом займає десь хвилин сорок.

Серпантином піднімається до замку дорога, виводячи спочатку до будівлі санаторію радянських часів та парку «Сад Вагнера» (закладений Ужанською лісовою управою в 1879 р.). Тоді ж було споруджено й фонтан із природним тиском води, який діє дотепер і дивує взимку своїми незамерзаючими струменями.

Ім’я своє парк отримав на честь відомого угорського садовода Карла Вагнера, скульптура якого колись прикрашала оглядовий майданчик у парку.

Ще кілька десятків метрів від фонтану — і перед очима відкривається панорама середньовічного замку. Зараз на його території тривають реставраційні роботи, які завершаться в 2015 р., але це майже не перешкоджає відвідинам фортеці. Вхід на руїни Невицького замку вільний.

Якщо у вас немає свого транспорту, до розвалин Невицького замку можна добиратися з Ужгорода (з площі Корятовича) маршруткою № 115. Виходити в такому разі потрібно не в Невицькому, а в наступному селі Кам’яниця.

За стратегічними мірками Невицький замок розташовувався дуже вдало, бо саме в цьому місці, де вузька долина Ужа починає розширюватися, можна успішно контролювати шлях, який проходив на Ужоцький перевал. Відповідні природні умови, поповнені продуманими антропогенними змінами рельєфу, зробили це місце придатним для будівництва фортифікаційних споруд.

 

НевІцький  стовп

Якщо підходити із заходу до підніжжя гори, на якій знаходяться руїни Невицького замку, натикаєшся на витвір природи, що на табличці біля нього сухо описаний як "стовп із вулканічного туфу". А легенди називають його як "дітородний", "невіцький (невістський) стовп". І дійсно, він схожий на чоловічий дітородний орган велета, що горілиць розпростерся на схилі гори. Історія цієї легенди губиться далеко в неоліті, коли в цій долині з’явилися перші люди і залишили сліди своїх поселень. Мабуть, цей стовп був об'єктом поклоніння жінок (невісток), які хотіли мати дітей. І дійсно, сила цього стовпа, мабуть, могутня, якщо на його верхівці в центрі росте карликове деревце. Росте і не гине. Хоча цей стовп камінний, і не може там бути ні поживи, ні вологи для його життя, а воно живе. А на верхівці гори, де потім був побудований Невицький замок, мабуть, було капище, де древні люди поклонялися своїм богам. Але це тільки легенда, не підкріплена історичними фактами.

 

Панорама Ужанської долини з Невицького замку

Зі стін зруйнованої фортеці – Невицького замку відкривається чудесна панорама Ужанської долини. Панорама долини річки Уж, де та виривається з гірської ущелини на простори Придунайської низини. В північному, північно-східному, східному та південному напрямках погляд впирається в ліс. А ось у північно-західному напрямку відкривається панорама с. Кам’яниця, а вдалині видно верхівку церкви с. Кам’яницька Гута на фоні одного з відрогів Вулканічних Карпат. У західному напрямку відкривається панорама на дериваційний канал, що тягнеться до м. Ужгорода і там знову вливається в р.Уж. А в південно-західному напрямку відкривається панорама на с. Невицьке, р. Уж, далі с. Оноківці, а на горизонті в тумані м. Ужгород.

 

Панорама греблі дериваційного каналу

Біля підніжжя є цікавинка: незвичної форми гребля (1930-ті) на Ужі. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-ГЕС. Одна на півночі с. Оноківці, друга – в м. Ужгороді при впаданні каналу в р. Уж. Дериваційний канал має рівень вищий від рівня долини, тому він обвалований із двох боків дамбою по всій своїй довжині. Довжина каналу понад дев'ять кілометрів. Гребля довгий час була улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців. Кажуть, тут водиться форель. Форель — риба капризна, любить лише чисту, насичену киснем воду. Трохи далі з гірського провалля з шумом виривається гірський потік Кевелев.

 

 

Історія  замку

Замок вперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. В XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644 р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.

У березні 1241 року монголо-татари увірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. У другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь для збору дощової води завглибшки 4,5 м.

На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році повсталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.

Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу й аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.

До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, у першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали через дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.

— Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончарі, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб... Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80-х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.

Початок XIV ст. в Угорщині, Словаччині і Закарпатті ознаменувався феодальними міжусобицями і боротьбою за королівську владу. Повстанці, захопивши Невицький замок, перетворили його на свій оплот. Повстання, незважаючи на велику хоробрість повстанців, було придушено, і Невицький замок пав у 1322 р. Замок вперто не піддається руйнівним силам часу. Стіни його збереглись до висоти двох, а навіть трьох поверхів. Над ними велично стримить висока чотиригранна кам’яна башта. Одна із легенд говорить, що стіни мають таку міцність, тому що Погана Діва наказала домішувати у розчин молоко і яйця, що викликало великий голод. Після придушеного повстання, яке згадувалося раніше, замок був подарований графам Другетам, рід яких володів три з половиною століття Ужгородом і всією Ужанською долиною. За деякими даними в середині XVII ст. замок був зруйнований трансільванським князем Дьєрдєм Ракоці II.

Минали роки і сторіччя. В гордій самотності стояв овіяний легендами замок. А навколо нього йшло своїм руслом життя. Дійшовши до наших часів, замок змінився невпізнанно. Насамперед він був реставрований, були збудовані мости й асфальтована доріжка, що веде майже під самий замок.

 

 

Легенди

 

Замок наречених

Краса природи в Невицькому переплітається із романтикою минулого. Сиві мури древнього замку вінчають крутий скелястий пагорб над долиною. Трьома зяючими бійницями дивиться він на гори, що оточують його, на зелену долину Ужа (біля м. Ужгород). У документах даний замок згадується у 1317 р., хоча очевидно виник раніше. Народні перекази і легенди приписують спорудження замка слов’янській княгині ще до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Замок, за легендою, повинен був захищати перш за все наречених, від чого й пішла назва замка. Інша версія говорить про те, що у середньовіччя в неприступній фортеці, яка стоїть на 260-метровій горі вулканічного походження, ховали молодих наречених з відомих аристократичних родин. Звідси – Замок Наречених, Невестський замок. Наречена (місцевою говіркою) – невістка. Потім слово "невістський" перетворилося на слово "невицький".

Легенда про погану діву

Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй здалося замало і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася. Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров. Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити.

Жив у той час у недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму господареві, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем.

- Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).

Раптом на його очах істик перетворився на зелений кущ із пишними трояндами. Відпустив господар Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститься,  той царем і буде.

Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.

- Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі череди худоби. Пішли ці череди у напрямку замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її.

- Коли всі череди з ревінням посунули на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, скочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, уже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.

- Як уже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля.

За іншими даними, Погана Діва була спадкоємицею магната Другета. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам у вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка.

В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем.

 

Упор і наречена мукачівського князя

 

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Гари наречену. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда й одужати після весільного похмілля, як мукачівський князь Гара з'явився зі своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.

Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.

— У мене грошей досить,— сказав Гара,— Навіть більше, ніж треба. Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що, як у вас народиться дівчина, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.

Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Але як? У замку мало пороху і війська, мало і запасів їжі. А може, таки згодитися? Шістнадцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може закохатися в іншу красуню, а тоді його дочку залишить у спокої. Та й десь у боях може Гара доти загинути, або навіть на полюванні...

І Упор погодився.

Через рік дружина народила йому дочку. Але під час родів мати померла.

Минав час, підростала дочка, ставала гарною, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його засмутила, що він відмовився від розваг, світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — дочку.

А дочка росла доброю, любила челядь і її теж усі любили.

Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й полюбили одне одного. І не зчувся Упор, як дівчині сповнилось шістнадцять літ.

Мукачівський князь не забарився приїхати.

Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля.

У лицарському залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, кинулась через віконце у прірву.

Скелі й галявини залилися дівочою кров'ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-побагровіло. Вдарив грім і розбив замок.

З того часу стоїть він у розваллі поміж товстих буків.

 

Джерела: http://uzhgorod.net.ua/news/18948,

http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=54, http://www.castles.com.ua/?n