Неповторна природа Іршавщини багата на яскраві краєвиди. Та особливо прекрасними є мальовничі пагорби та неприступні вершини. Гора Кучера­Росушка – найвища з них. Вона підноситься до небес на 1977 метрів над неосяжними просторами букових, ялинових і дубових лісів. Краса цих земель різнобарвна, бо зелений покрив Іршавщини вельми різноманітний. Тут ростуть казкові березові гаї, зустрічаються клени, граби, ясени та інші лісові породи. В селі Горбок фермери розводять оленів, а в дрімучих лісах мешкають бурі ведмеді, лисиці, зайці, вовки, рисі... На Іршавщині водяться рідкісні птахи, а річки повні риби (форель, лосось дунайський, харіус, умбра, марена, карась). В районі знаходиться один із найкращих куточків живої природи – Зачарований Край. Це магічне місце разом із торф’яним болотом Чорне Багно входить до ландшафтного регіонального парку, де ростуть рідкісні і зникаючі види (наприклад, росичка – квітка­хижак, яка харчується комахами). По долині розкидані камені­валуни вулканічного походження, які протягом мільйонів років підносяться все вище і вище над землею. Виходить, чарівні камені ростуть. Геологи вважають це диво природи єдиним у світі. Дивним чином людська фантазія при погляді на них малює химерні образи: драконів, динозаврів, замки, дерева або контури людського обличчя. Кожен камінь має своє ім’я, а на варті долини стоїть гігант 20 метрів, який в народі прозвали «Смерековій камінь». Можливо, тому саме на Іршавщині (с. Білки) народився найсильніший богатир світу, людина­легенда своєї епохи – Іван Фірцак­Кротон.

 

Іржаве місто

Назва міста Іршава походить від древньої слов’янської назви річки «Іржавка». Її русло протікає через поклади заліза, що й зробило воду в річці іржавою. Одна з перших письмових згадок про поселення сягає 1341 року.

В 1460 році феодали Ілошваї отримали від короля Угорщини грамоту на володіння цими землями. Угорські джерела вказують на київське походження цієї династії і називають їх «русинськими князями». Протягом своєї історії місто неодноразово горіло і руйнувалося у водоворотах повстань і феодальних воєн. Сьогодні Іршава – затишне провінційне містечко, де донині діє унікальна вузькоколійна залізниця ХІХ століття. Декілька вагонів ще їздять по маршруту Іршава – Хмільник. Подорож на старовинному потязі повз мальовничі пейзажі Іршавщини, без сумніву, перенесе вас у самий початок епохи індустріальної цивілізації, коли світ був зовсім іншим. Більше про історію Іршавщини можна дізнатись в історичному музеї, який знаходиться у районному центрі.

 

Лисичево

Гірське село Лисичево (укр. Лисичово, уг. Rókamező) знаходиться в Іршавському районі, Закарпатської області України. Розташоване на лівому березі річки Боржави. На відстані 40 км. від районного центра – міста Іршава і 7 км. від залізницної станції Кушниця. Через село протікає річка Лисичанка і впадає у р. Боржаву. Лисичево відоме з початку 15 ст.

У 1760 р. в селі діяв цех із виробництва паперу графа Телеки. Млин перемелював ганчірки в спеціальну масу, з якої робили папір. Вісім валів приводило в рух водяне колесо. У 1772 році виготовлено 164 пачки паперу різної якості. 1793-1811 року паперовою справою керував майстер Г.Ланг. На виробництві працювало вісім чоловік.

У 18-19 ст. тут добували залізну руду.

1930-1931 рр. у селі був неврожай. Голодувало приблизно 200 сімей. Значна частина селян емігрувала за кордон.

 

300-літня кузня-музей "Гамора”

Діюча кузня - унікальний пам’ятник ковальського ремесла, оригінальність якого в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під час виготовлення залізних виробів сільськогосподарського призначення використовується сила падаючої води з річки Лісичанка. За таким принципом працювали ковалі і раніше.

Кузня побудована на початку 19 сторіччя. На річці було споруджено веслування для накопичення води у водосховищі. По відвідному каналу вода прямувала на лопаті коліс кузні, які приводили в рух ковальські молоти вагою до 125 кг, під їх ударами металеві болванки перетворювалися на заготовки для лопат, мотик, деталей плугів і т. д.

Колись чотири молота обслуговувало 16 майстрів, які уміли виробляти окрім нехитрих знарядь праці селян також деталі для металевої фігурної огорожі, металевих ліжок та інших виробів, що мали у той час великий попит не тільки в краї, але й далеко за його межами. При чехах тут виробляли близько ста вагонів продукції, зокрема 120 тисяч мотик.

Кузня працювала практично без перерви майже до часів радянської колективізації. З 1971 року існує як музей. Щороку в перші вихідні дні липня тут проходить дуже цікавий всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва та етномузики.

 

Село Довге

На відстані 28 кілометрів від Іршави тягнеться вздовж дороги село Довге. Але не тому село дістало свою назву, просто колись воно було вотчиною феодалів-магнатів Долгаї. Власники села побудували тут замок та дерев’яну церкву в 1417 році. В ХVІ – ХVІІ століттях фортеця зазнала відчутних руйнувань від рук підданих, тобто селян-русинів, що постійно бунтували. 7 червня 1703 року біля села Довге повстанці з числа місцевих мешканців під командуванням Томаша Есе билися з регулярними австрійськими військами. В нерівній боротьбі селяни зазнали нищівної поразки, однак ця битва була лише початком багатолітньої пожежі – визвольного повстання Ференца ІI Ракоці. В 1903 році жителі Довгого разом із нащадками династії Долгаї встановили пам’ятник у центрі села на честь 200-ліття пам’ятної битви. Визвольна боротьба угорського народу, в якій брали участь і феодали Долгаї, була остаточно придушена австрійськими військами у 1711 році. Село Довге було конфісковане імперською владою і перейшло у володіння фаворитів Габсбургів – графів Телекі. Нові власники перетворили укріплений замок на розкішний палац, в якому часто бували представники найзнатіших родів Євопи. Донині довкола палацу-фортеці зберігся унікальний парк, де ростуть 300-річні липи. Тут можна побачити три храми різних конфесій, що стоять поряд, і відвідати діючий монастир. А біля гірської річки Боржава, що протікає через Довге, знаходиться прекрасний санаторій «Боржава».

Село пишається тим, що саме тут вперше побачили світ численні твори дитячої письменниці Марійки Підгірянки. Тут написав свої кращі пісні видатний композитор Михайло Машкін. Сьогодні його ім’ям названо фестиваль пісні в Довгому, який щороку традиційно проводять в першу неділю жовтня.

 

Замок Чорного лицаря

На території Іршавського району, недалеко від села Бронька, знаходяться останки однієї з найзагадковіших фортець Закарпаття – Бронецького замку. Про нього відомо дуже мало: перша згадка датована 1273 роком, у грамоті угорського короля Ласло ІV сказано, що фортеця була відібрана у ворогів його батька Іштвана V. Легенда ж описує неприступний «Чорний замок» на крутій скелі на березі річки Бронька. Володів ним кривавий лицар-розбійник Бринда, який робив набіги на чужі володіння, грабував як феодалів-багатіїв, так і простий народ, знущався з простого люду. Бринда їздив на химерному триногому коні, який стрибав із гори на гору, і був непереможний, допоки  народ не покликав на допомогу мукачівського князя Федора Корятовича (? – 1415). Мудрий князь перехитрив лиходія Бринду. Він велів зібрати зі всіх навколишніх сіл усіляку худобу і птицю: биків, кіз, овець, свиней, качок, гусей і курей. Після чого озброєні селяни і дружинники запалили смолоскипи і погнали худобу просто на замок. Піднявся нелюдський рев, повсюди горіли вогні, щось страшне насувалось на фортецю. Чорний лицар злякався до смерті і втік, а Бронецький замок канув у небуття під натиском народного гніву і з тих пір лежить у руїнах.

 

Таємничі кургани

У селі Малий Раковець знайдена стоянка первісної людини епохи раннього палеоліту – друга (після Королева) за древністю у Центральній Європі. Одне з найтаємничіших місць Закарпаття – 27 древніх курганів знаходяться на невисокому пагорбі біля села Колодне. Археологи вважають їх за останки Куштановицької культури праслов’ян, яка існувала у цих краях у VІI-ІII століттях до нашої ери. Однак учені дослідили лише декілька курганів, більшість інших залишаються невивченими. Є припущення, що в них можуть зберігатися цінні вироби та цікаві предмети культури стародавнього світу, які могли б пролити світло на історію древніх цивілізацій.

 

Древні городища і гради

Городища і гради, укріплені земляними валами і ровами, – перші елементи фортифікації, які навчилася робити людина. Залишки подібних поселень збереглись і на Іршавщині. Серед них городище Стремтура (біля Іршави) й Арданівське городище (с. Арданово), що були побудовані на межі І та ІІ тисячоліть до нашої ери і належать до раннього залізного віку. Археологи виявили також останки дакійської епохи I-II століття – городище Будулів і городище біля села Білки. Для мешканців цього краю останки древніх поселень завжди були загадками, які за століття обросли великою кількістю легенд, народних переказів та оповідань, правдивих і вигаданих. Чимало з них пов’язані з дорогоцінними скарбами, підземними переходами та іншими віковими секретами, що хвилюють бурхливу уяву як місцевих жителів, так і допитливих мандрівників. Археологи ж іще не раз повернуться у ці місця, оскільки таємниці древніх укріплень ще дотепер не розкриті.

 

Старовинні церкви та монастирі

У невеликому селі Імстичево на пагорбі заввишки 269 метрів розташований пам’ятник архітектури ХVІII cтоліття – греко-католицький чоловічий монастир (1773 рік) і Михайлівський храм (1798 р.). Однак, історія монастиря набагато древніша за теперішні будівлі. У ХІII столітті недалеко звідси стояв православний дерев’яний храм, а в 1661 році на його місці побудували кам’яний монастир та церкву. В ХVІI столітті управителі монастиря приймають унію, тому в 1700 році православні мешканці села звели новий храм – церкву Святої Богородиці. Церква цікава тим, що побудована з білого каменю, який видобували неподалік. Також у селі зберігся унікальний діючий водяний млин. Два православні жіночі монастирі розташовані в селах Приборжавське та Дубрівка. Оригінальна церква ХVІII століття, побудована з каменів-валунів, знаходиться в Ільниці. Церкву в селі Доробратово розписав видатний художник, один із засновників Закарпатської школи живопису – Йосип Бокшай. А в селі Загаття народився його сподвижник – прославлений на весь світ живописець Адальберт Ерделі.

 

Дерев’яні храми

Дерев’яні храми – дивовижні пам’ятки архітектури, невід’ємна рукотворна частка минулого нашого народу. В районі їх чотири: Покровська церква ХVІII століття і дзвіниця (1839 р.) у Дешковиці; Введенська церква (1734р.) у селі Локіть; храми в селах Івашковиця і Климовиця. Всі вони побудовані без єдиного цвяха і зберігають старовинні рукописні книги та ікони. Наприклад, Євангеліє 1671 року видання в Михайлівському храмі (1658р.) в Івашковиці.

 

Народні промисли

Мешканці Іршавщини зберігають старовинні традиції мистецтва народних промислів: ткацтво в Кушниці, гончарство в Іршаві, художня обробка металу – у Вільхівці і художня обробка каменю в районному центрі. Своїми руками майстри виготовляють унікальні речі, які можуть бути хорошим сувеніром чи подарунком. У мальовничому селі Осій знаходиться туристична база, де вам запропонують скупатися в чанах із цілющою мінеральною водою.

 

Смерековий камінь

 

Зачарована долина разом із Чорним Багном (територія ландшафтного регіонального парку) займає площу 6100 га (5800 га за рахунок державних лісів Ільницького лісництва Загатянського держлісгоспу і 300 га - агролісів), має природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, естетичну цінність. Ця місцина має унікальні ландшафти, цінні види деревини, рідкісні рослини і різнопланові види фауни, які потребують особливої уваги. Перш за все - це два об’єкти загальнодержавного значення. Перше неповторне явище природи - Зачарована долина (в народі Смерековий камінь), у якому виходы материнської породи на поверхню утворили зображення у вигляді різних чудовиськ. Другий - сфагнове болото Чорне Багно, яке знаходиться недалеко від гори Бужера на висоті 800 метрів над рівнем моря. Болото має, перш за все, наукове гідрологічне значення: завдяки дослідженням мікро і макрорешіток рослин, які беруться з різних шарів, вивчається історія розвитку рослинності в пізньольодовикову епоху. Звідси бере початок р. Іршавка

Місцезнаходження - урочище Смерековий Камінь, сел. Ільниця Іршавського району Закарпатської області.

Вперше потрапивши в Зачаровану Долину, ви будете ошарашені фантастичним творінням природи. Величезні скелі чудернацької форми розкидані по урвищу. Трохи фантазії - і ви побачите руїни замку, піраміди, обриси тварин, зуби дракона і людське обличчя, а охороняє долину гігант 20 м заввишки - Смерековий Камінь. Зачаровану Долину описати складно, її треба побачити.

 

Джерело: karpattour.narod.ru

 

Диво біля гори Джублик

Неповторні краєвиди Іршавщини заворожують своєю красою. Чарівні співи птахів, дзюрчання річок і ніжна музика маленьких кришталево чистих струмочків наповнюють навколишній світ неповторним відчуттям – очікуванням дива. І чудеса відбуваються. Саме на Іршавщині 27 серпня 2002 року дві маленькі дівчинки – 10-річна Олена і 9-річна Мар’яна стали свідками справжнього дива. Діти розповідають, що вони набирали воду із джерела під горою Джублик біля села Нижнє Болотне і раптом побачили прекрасну жінку на легенькій білій хмаринці. Спочатку дівчатка злякалися, але жінка, що випромінювала казкове світло, явилась дітям знову, і цього разу заговорила. Це була сама Діва Марія, Пресвята Богородиця, яка прийшла, щоб допомогти відновити авторитет священиків у народі, об’єднати Церкву і возз’єднати роз’єднаний народ. Незабаром незвичайні діти відправилися до Ватикану, де отримали благословення святійшого отця Іоана Павла II. За словами однієї з дівчаток, Пресвята Богородиця веліла побудувати храм на цьому місці і сказала, що люди самі приходитимуть сюди, щоб помолитись. З тих пір тисячі паломників зі всіх куточків України приходять до гори Джублик, а чудеса відбуваються тут мало не щодня. Біля Монастирського джерела неодноразово кровоточило розп’яття, після молитов тут зцілювалися хворі. Багато людей стверджують, що бачили на цьому місці все святе сімейство, апостолів, святих і мучеників.

Цікавий факт: 13 травня 1917 року Діву Марію зустріли троє маленьких пастушків із португальського містечка Фатіма. А потім більше 70 000 людей споглядали диво, яке тепер називають «танцем сонця». Це було давно, і про диво в містечку Фатіма та пророкування Богородиці вже знає весь світ. Гора Джублик не настільки відома, але чудеса відбуваються тут саме сьогодні…

 

Руслан ФАТУЛА,

Газета «Срібна земля» № 17 (724) від 16 травня 2009 року