Свалява

Свалява

Свалява – старовинне поселення, котре вперше згадується у документах XII століття. Однак, археологічні розкопки свідчать, що територія міста і його околиць була заселена людьми ще в епоху неоліту і бронзи. Перша згадка про село Золоа в латинському тексті зафіксована ще у 1236 році. Вірогідно, що назва міста походить від назви річки Свалявка. Цю версію відносять до тих часів, коли сіль із „Сільнички Європи” – Солотвина вивозили в сусідні краї, і на берегах річок Свалявка і Латориця був перевалочний пункт. Інша версія назви міста пов’язана зі слов’янським походженням слова сіль. У цьому місті знаходяться соляні мінеральні джерела. У різні часи поселення називалося Золява, Солява, Сольва.

А виникнення Сваляви відносять до часу східнослов’янських поселень у долині річки Латориці. Через Верецький перевал вони підтримували зв’язки зі спорідненим слов’янськими племенами, що жили на сході від Карпат.

Свалява належала багатьом магнатам і феодалам. У другій половині XIII століття, як про це свідчить королівська грамота, вона знаходилася „по той бік” засіки (кордону), тобто входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше землі знову переходять до рук різних угорських феодалів. Нескінченні сварки та війни середньовічних землевласників, жорстока експлуатація призводили до зубожіння і розорення селянства.

У 1703-1711 роках свалявці брали активну участь у повстанні курців – антифеодальному і національно-визвольному русі в Угорщині проти Габсбурзького панування. Після придушення повстання Свалява переходить у власність королівського двору. У 1728 році місто, із прилеглими селами, багатими лісами й полями, прибрав до своїх рук граф Шенборн-Бухгейм.

У 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Починається будівництво доріг і мостів, використовуються мінеральні джерела – граф здає їх в оренду. У цей час в місті починає діяти молотарка, лісопильна, відкривається винокурня. А в 70-ті роки XIX століття організовується склотарне виробництво. У 1910-1911 роках акціонерне товариство „Сольва” побудувало у Сваляві лісохімічний завод. Його продукцію вивозили до Угорщини, Австрії та Німеччини.

Однак, просте населення страждало від великих податків, боргів, навіть голоду. Часто люди шукали порятунку за тридев’ять земель – у США, Канаді та Бразилії. На захист свого народу від панування чужинців виступали безстрашні опришки. Далеко за межі Верховини розносилися легенди про Олексу Довбуша, Миколу Шугая, які у багатих відбирали, а біднякам віддавали. Робочий люд піднімався на боротьбу проти можновладців. У 1911 році відбувся великий страйк робітників лісохімічного заводу „Сольво”, а в 1917 році – масова демонстрація.

У листопаді 1916 році у Свалява утворено Народну Раду, яка вимагала возз’єднання Закарпаття з Україною. Проте мрія народу здійснилася лише в листопаді 1944 року, коли свалявці одностайно поставили свої підписи під відповідним Маніфестом.

Цікава історія символіки міста. Перша відома на сьогодні гербова печать датується 1804 роком, одначе вона ідентична емблемі міста Берегова (лев із шестикутною зіркою). Печатка 1848 року – більш демократична. Зображена на ній постать зайнята відправкою води в інші райони, що відповідає дійсності. Печатки 1843-1878 років слугували основною для створення сучасного герба Сваляви.

Край відомий оригінальною пам’яткою архітектури XVII століття. Це дерев’яна церква в колишньому присілку Бистрому. Ще одним доказом давньої історії міста є пам’ятка природи – дуб у центрі Сваляви, вік якого сягає майже 500 років.

Мінеральні води Сваляви

Свалява розташована на найстародавнішій дорозі Закарпаття, яка веде від Верецького перевалу, «Великих Російських воріт», у Дунайську низину. Назва Свалява пов'язана зі словом «сіль», в тому сенсі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела, — пише Я. Штернберг. Про Свалявські джерела мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матьяша Хуньяді в 1463 р. У 1709 р. це джерело відвідав Ференц II Ракоці, глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної води Сваляви, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плоськівської, Оленівської, Лужанської), тісно пов'язана з періодом існування Мукачевсько-Чинадієвської домінії, яка входила в Берегську жупу, і в 1728 р. перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Розквіт домінії починається з першої половини XIX ст. у період правління графа Ервіна-Фрідриха, який був одночасно і главою Берегського комітату. У другій половині XIX ст. — на початку XX ст. Мукачевсько-Чинадієвська домінія досягла такого рівня виробництва різних товарів, що без перебільшення можна сказати: такого господарського «монстра» не знала у той час навіть Західна Європа. Коли в 1885 р. у Будапешті відкрилася господарська виставка, домінія Шенборнів була представлена цілим окремим павільйоном, а каталог-путівник по ньому складав цілу книгу. Саме у цей період у Сваляві було створено державне орендне підприємство для розливу мінеральних вод Шенборна Бухгейма Фрідріха Кароля. В його володінні були практично всі джерела найбільш цінних вуглекислих гідрокарбонатних вод Свалявського краю — Сваляви, Неліпіна, Солочина, Галявини, Павлова, Плкого, Оленева. У Неліпіні графи Шенборни у 1800 р. заснували першу купіль.

У 60-70 роках була побудована залізниця, що дала вихід із Закарпаття в центральні райони Угорщини, Трансільванію і далі. У 1887 р. завершилася прокладка залізниці Мукачево — Свалява — Лавка — Стрий, що з'єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозилися до Відня, Парижа, Будапешта, до Галичини.

Хоча перший запис про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV ст., перші свідоцтва про її вивезення з'являються під час правління останнього Ракоці (1676-1735). Тоді з домінії возили разом із винами і квасну воду буркутів у бочці аж до Москви. Її прирівнювали до «єгерської» (карлсбадської і марієнбадської). Про вивезення Свалявської мінеральної води є відомості від 1800 р., коли згадується якийсь Редліх Сем'ен, власник ресторану у Львові, який возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо цінований напій.

У 1826 р. біля джерела існувала і популярна серед населення купіль, проте в 1834 р. його, як і Плосківські джерела, орендували лише для вивозу в бочках.

У середині XIX ст. почався розлив води у пляшки під назвою «Szolyvai» («Свалявська») із джерела на правому березі Латориці. Свалявська мінеральна вода (її називали «Королевою сечогінних і розчинюючих сечову сіль лікувальних вод») експортується до Відня і  Парижа. У 1842 р. у Будапешті вона була визнана однією із кращих по своїх смакових якостях, а в 1855 р. отримала золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. У 1884 р. висока оцінка була поставлена їй у Відні. З існуючих джерел відомо: якщо в 1855 р. було продано 50 ящиків Свалявської води, то дещо пізніше — вже 55 тис. ящиків, тобто до 1 млн. пляшок.

На заводах мінеральні води з будь-якого джерела розливалися в маленьку (1/2 л) і велику (3/4 л) пляшку, а також в якісну упаковку — пляшку Бордо. В ящиках по 60 і 40 пляшок вода вирушала із залізничної станції Свалява — Нелипино. Тут же приймалася і порожня тара.

Мінеральна вода Свалявська відмічена: Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866; 1873, Будапешт 1882; 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сигет 1882, Будапешт 1885; 1895;1911.

Грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885; 1896 (Міllеnnium), Чернівці 1886, Лугош 1911.

Хімічний склад мінеральної води Сваляви

Вуглекисла холодна борна середньомінералізована гідрокарбонатна натрієва мінеральна вода Свалява розливається зі скв. № 26 на правому березі Латориці із глибини 200 м. За основним хімічним складом мінеральна вода належить до міжнародного типу і Поляно-Квасівського (Ново-Полянського) Боржомського підтипу мінеральних вод.

Покази для використання

Мінеральна вода Сваляви і всі гідрокарбонатні натрієві, так звані лужні мінеральні води, використовуються для поліпшення травлення, особливо при підвищеній кислотності шлунку, коли за рахунок нейтралізації кислоти припиняється печія, відчуття тягаря у шлунку; в результаті вилучення нейтралізованого шлункового вмісту, а також завдяки стимуляції секреції жовчі і скорочення жовчного міхура поновлюється виділення жовчі і секрету підшлункової залози, підвищується активність травних ферментів.

Іншою важливою дією гідрокарбонатних вод як буферних розчинів є їх вплив на кислотно-лужний стан організму при явищах метаболічного ацидозу, наприклад, при ожирінні, цукровому діабеті. Зсув рН сечі в лужний бік має велике значення для розчинення сечового піску певного хімічного складу.

Гідрокарбонатні води сприятливо впливають на вуглеводний і ліпідний обмін як завдяки поліпшенню функціонального стану печінки, так і в результаті посилення ліполітичних процесів. Наявність у мінеральній воді широкого спектру мікроелементів у біологічно активній концентрації зумовлює ефективність її призначення при порушеннях мінерального обміну.

По матеріалах: Zaktrevel.com